Не прийміть за образу, але не варто робити подарунки моїй дитині. Вона дуже швидко прив’язується до людей, не хочу, щоб вона засмучувалася, коли ви підете. -А якщо я не хочу нікуди йти? Між нами застигла німа мовчанка.

Коли я навчалася в університеті познайомилася з Віктором. Хлопець був старший від мене, уже працював. Розповідав про себе не багато. Я знала, що стосунки у нього з батьками не склалися, тому він й пішов з дому одразу після закінчення школи. Спробував вступити в училище та пройшов лише на контракт. Грошей платити за навчання не було, тож опустив руки.

З 18 працював на різних роботах. Вакансій було чимало, а от зарплатня бажала кращого. Та кому ти потрібен, якщо немає папірця про вищу освіту. Ми зустрілися, коли проходила практику в банку. На той час Вітя працював там охоронцем. Кожного ранку з посмішкою зустрічав мене, а після кінця робочого дня підвозив додому.

Стосунки між нами розвивалися помалу. Віктор гарно залицявся, влаштовував романтичні сюрпризи. Я не хотіла поспішати, тож довгий час тримала хлопця на відстані. Все ж таки не витримало дівоче серце, віддалося коханому. Через декілька місяців дізналася про свою вагітність. Думала, що Вітя зрадіє й ми одружимося.

Добре пам’ятаю той вечір, коли все стало на свої місця. Я була на зимових канікулах у батьків. Вітя зателефонував й попередив, що заїде за мною о восьмій. Це означало, що я маю непомітно вислизнути з дому, ба мама й тато не знали про мого хлопця. Сказала їм, що піду до подруги, а сама втекла на зустріч з коханим.

Ми поїхали до ресторану. Вітя замовив романтичну вечерю, все було ідеально. Саме в цей момент я вирішила розповісти, що ми станемо батьками. Хлопець, коли почув цю новину змінився на лиці. Довго мовчав про щось розмірковуючи, а потім почав мене сварити. Мовляв, це я винна, я повинна подбати про захист та небажані наслідки. Нашу дитину він називав «небажаним наслідком». Я так на нього образилася, що взагалі не хотіла бачити його.

Додому добиралася пішки. Зайшла у дім вся в сльозах. Батьки злякалися, почали розпитувати, що сталося. Я про все чесно розповіла. Батько мій був суворих норовів, замість підтримки я отримала осуд. У батьківському домі для мене більше місця не було. Мати не насмілилася сказати щось всупереч чоловіку.

Наступного дня я повернулася в місто, мала декілька місяців, щоб закінчити навчання. Я повністю поринула в освіту. Дитину залишила, ніхто не змусить мене відмовитися від маленького згорточка щастя. Усвідомлюючи, що легко не буде, я прийняла це рішення свідомо.

На перших місяцях влаштувалася на роботу. Мала підробіток, отримувала підвищену стипендію, всі гроші відкладала на майбутнє. На осінь народила здорову прекрасну дівчинку, назвала Соломією. Ми залишилися вдвох, проте мене це не засмучувало. Звісно, було важко. В гуртожитку я більше жити не могла, бо випустилася з університету. Винаймала кімнатку у квартирі однієї милої бабусі. Працювала онлайн, грошей не вистачало, але донька була забезпечена всім необхідним. Самій довелося перебиватися з хліба на хліб.

Коли Соломійці виповнилося три роки стало легше. Я віддала донечку до дитячого садочка, а сама влаштувалася на повноцінну роботу. Зарплатня стала більшою, онлайн роботу я теж не покидала. Бюджет збільшився, тож я могла дозволити нам винаймати окрему квартиру в районі неподалік садочку Соломійки.

Знайшла оголошення про здачу однокімнатної квартири, ціна договірна, є ремонт та вся необхідна техніка. Зв’язалася з власником, домовилася про зустріч безпосередньо на місці.

Власник житла, Олесь, досить молодий та привабливий молодий чоловік. Я так довго була самотня, що непристойно відверто розглядала незнайомця. Олесь помітив мою зацікавленість та посміхнувся. Запросив на чашечку кави, за розмовою я розповіла про своє життя. Чоловік довго слухав, не перебиваючи. Наприкінці зустрічі ми уклали договір оренди за дуже низькою ціною.

Соломійка була в захваті від нашого нового помешкання. Ми прийнялися з донечкою готувати святкову вечерю, коли у двері подзвонили. На порозі стояв Олесь з пляшкою шампанського та великою лялькою. Донька кинулася до нього на руки:

-Це мені?

-Так, красуня, це тобі – Олесь з такою ніжністю дивився на мою дитину, що мені аж серце стискалося

– Зазвичай подарунки мені купує тільки мама. У нас більше нікого немає. Будете нашим татком?

-Якщо ви приймете до себе, то з радістю.

Я відправила Соломійку гратися з новою іграшкою, а сама вирішила поговорити з власником.

-Не прийміть за образу, але не варто робити подарунки моїй дитині. Вона дуже швидко прив’язується до людей, не хочу, щоб вона засмучувалася, коли ви підете.

-А якщо я не хочу нікуди йти?

Між нами застигла німа мовчанка. Я переварювала почуте, а Олесь з цікавістю роздивлявся моє обличчя.

-Я закохався у тебе на цьому самому місці, коли вперше побачив. Ти розповідала мені про своє життя, а я молив лише про одне – аби ти була незаміжня. Небеса почули мої молитви. Я не збираюся втрачати таку розкішну жінку, тому хочу аби ми спробували. І навіть не думай говорити, що ти проти, твоє тіло тебе видає. Я теж тобі подобаюся.

-Я мушу дбати про свою дитину, а не займатися особистим життям. Переді мною покладена велика відповідальність за її майбутнє.

-Я ніколи не змушуватиму тебе відмовитися від дитини, чи обирати між нами. Якщо дозволиш, я стану для неї татом.

Олесь мав рацію, він мені надзвичайно подобався, проте я боялася знову обпектися. Втрачати можливість бути щасливою не хотілося, до того ж Соломійці він подобався. Я погодилася спробувати.

З дня нашого знайомства минуло 10 років. Ми батьки двох прекрасних дівчаток. Соломійка вже така доросла, справжня красуня. З Олесем у неї прекрасні стосунки, вона обожнює свого татка. Молодша Софійка – дівчинка вередлива, про те це не заважає нам любити її усім серцем.

Правда був у нашому житті період, коли я боялася все втратити. Рік тому мій колишній Віктор, згадав, про наше з дочкою існування. Не знаю яким чином він дізнався нашу адресу, але заявився просто на поріг квартири. Я його не одразу впізнала. Життя позначилося на ньому не найкращим чином. Поношений одяг, старе взуття, волосся, яке декілька місяців не бачило стрижки.

-Що ти тут робиш?

-Прийшов до своєї дитини!

-У тебе немає дитини.

-Я маю право бачитися з власною дитиною!

Ми почали сваритися, чоловік та Соломія вийшли зі своїх кімнат.

-Мамо, що відбувається?

Олесь все зрозумів одразу, ним аж почало трусити, коли він зрозумів, чому Вітя заявився до нас.

-Мені показати тобі, де вихід чи сам знайдеш? – терпляче сказав чоловік, стискаючи свої кулаки.

-Я прийшов до своєї дочки!

Соломія дивилася на нас нетямовитим поглядом. Все життя вона вважала Олеся своїм рідним батьком. Я так злякалася, що дочка відштовхне нас й образиться, проте вона виявилася набагато мудрішою. Соломія підійшла до Віті, подивилася йому просто у вічі й сказала:

-Не знаю, яку дочку ви шукаєте, але це точно не я. Ось мій батько один, єдиний, який виховував мене, любив, доглядав та забезпечував усім необхідним.

Віктору нічого не залишилося, як піти. Коли я повернулася до Олеся, чоловік стояв на місці й просто ридав. Соломійка почала його обіймати. Я ніколи в житті не бачила чоловіка таким вразливим. Він плакав, тому що не очікував почути такі щирі слова від дитини, яка була його лише на папері. Але правду кажуть, що батько не той, хто зробив, а той, хто кожного дня віддає частинку себе заради добробуту дитини.

Більше ніколи Вітя не давав про себе знати. Соломія ніколи не розпитувала мене про того чоловіка, який називав себе її батьком. Олесь ніколи не заперечував, що старша донька не його. А Софійка так ніколи й не дізнається, що зі старшою сестрою вони рідні лише по матері. Я ж ніколи не сумніватимуся в щирості почуттів чоловіка й кохатиму його до кінця свого життя.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

5 × четыре =

Не прийміть за образу, але не варто робити подарунки моїй дитині. Вона дуже швидко прив’язується до людей, не хочу, щоб вона засмучувалася, коли ви підете. -А якщо я не хочу нікуди йти? Між нами застигла німа мовчанка.