Малий Дмитро черговий раз повертався зі школи у брудній формі. Сьогодні однокласники вирішили посміятися з нього, тому у їдальні вилили на його штани молоко, ніби ненароком. А у класі приліпили до його стільчика жуйку, яку тепер точно не відітреш. Мама сваритиме, а батько дивитиметься розчарованим поглядом.
Такі витівки влаштовують йому не вперше. З 1 класу однокласники не прийняли Діму у свою компанію. Він був не схожим на своїх ровесників. Маленького зросту, кабанкуватий та й до всього ж на окулярах. Спершу його просто дражнили, потім почали ховати речі. Чим більшими ставали дітьми, тим жорстокішими були їхні жарти. До того ж над хлопцем знущалися не тільки однокласники. Дівчата теж частенько ображали черговою витівкою. Закінчилося тим, що хлопчик відмовлявся йти до школи.
Скільки разів просив у батьків перевести його. Він був згодний ходити пішки на інший кінець міста. Не відмовився б переїхати у село та жити з дідусем та бабусею, тільки б його перевели. Мати можливо була й не прости, але тато відмовляв. «Ти повинен навчитися давати відсіч, інакше так все життя й ховатимешся».
Діма так і не навчився давати відсіч, але пристосувався. Перетворившись на невидимку, він з горем пополам довчився. Останнє знущання з себе Діма перетерпів в 11 класі. Перед випускним він насмілився запросити собі у пару найкрасивішу дівчину класу Лілю.
Знана красуня йому не відмовила й сказала, що з радістю піде з ним на танці. Діма не відчував землі під ногами. Щасливий та окрилений не міг дочекатися випускного. Збирався особливо ретельно, попрасував костюм, начистив туфлі, купив великий букет троянд й вперше з радістю пішов до школи. Ліля попередила, що чекатиме на нього у спортивному залі. Увійшовши туди він побачив усіх своїх однокласників, вони мовчки спостерігали, що він робитиме. Діма рушив до Лілі, але дівчина виставила перед собою швабру:
–Твоя пара на сьогодні. Я подумала, що вона підійде тобі більше. Ви маєте гарний вигляд разом.
Усі залилися реготом, а Дмитро, кинувши квіти, вийшов із будівлі й пообіцяв, що Ліля ще пошкодує про свій вчинок.
З того часу минуло шість років. Ліля сиділа у парку на лавці, вишукуючи чергового кавалера. Тоді вона й звернула увагу на хлопця, що вигулював пса. Підійшла ближче, щоб завести знайомство. Зблизька незнайомець був ще симпатичнішим. Високий, широкоплечий, підтягнутий.
–Не підкажете, як пройти до бібліотеки? – кокетливо запитала вона.
-Не пам’ятаю, Лілю, щоб ти коли-небудь цікавилася книгами. Чи таки вирішила розуму набратися?
Ліля упізнала в цьому красеневі колишнього однокласника. Якби знала вона, що Дмитро стане таким привабливим, не образила б його на випускному. Поки вона згадувала минуле, хлопець пішов своєю дорогою.
