Ми з чоловіком Пилипом жили у місті. Виховували сина Руслана. Хлопець уже дорослий, працює. Має серйозні стосунки й нещодавно повідомив нам з батьком про свій намір одружитися. Звісно ми зраділи за свою дитину. Я уже і про онуків задумуватися почала.
Зіграли весілля, на ньому і познайомилися з невісткою Іриною. У нас була можливість поговорити наодинці. Я привітала дівчину з днем весіллям й сказала, що раду прийму її у нашу родину за дочку. Іра розплакалася й обійняла мене. Тієї миті здалося, що між нами складуться прекрасні стосунки.
Через місяць після весілля до нас в гості прийшли діти. Руслан винаймав житло неподалік нашої квартири. Ми повечеряли, поговорили й тоді син поділився радісною новиною – вони чекають на дитину. Ми з чоловіком щиро зраділи, адже давно вже міряли про поповнення у родині.
Коли син з невісткою пішли, Пилип викликав мене на серйозну розмову. Оскільки Руслан скоро стане батьком, уся відповідальність за фінансову сторону ляже на його плечі. Ірина піде у декрет, дитина потребуватиме чималих коштів, а вони до всього ж житло орендують. Було б правильно віддати їм нашу квартиру, а самим переїхати жити на дачу в село. Я не була проти й обома руками підтримала ідею чоловіка.
Руслан та Ірина були безмежно вдячні нам за такий щедрий подарунок. Обіцяла навідуватися до нас в гості й кликати до себе, особливо після народження онука. В селі ми з Пилипом швидко обжилися. Посадили город, довели до ладу сад, зробили невеличкий ремонт у будинок. Тепер у місто навідувалися не часто. Я раз в місяць їхала до супермаркету, щоб поповнити запаси й одразу додому.
Настала осінь. Прийшли перші холодні дні, дощило. Я вирішила поїхати у місто, придивитися собі куртку на зиму. Хотіла заодно і дітей провідати, адже Іринці скоро народжувати. Підтримка та порада дівчині не завадять. Русланові зателефонувала заздалегідь й попередила про свій візит. Син сказав, що вони вдома й чекатимуть на мене.
Коли я прибула на місце, двері відчинила Ірина. З її вигляду я зрозуміла, що мені не зовсім раді у цьому домі. Приїхала я не з пустими руками. Спекла торт, печиво, взяла консервації. Пішла на кухню, розклала свої пакунки. Очікувала, що невістка запропонує чаю й пригостить моїми ж гостинцями, але ні. Та стояла, склавши руки в боки, й чекала, коли я піду.
Через хвилин 5 додому повернувся Руслан. Привітався зі мною й одразу запитав чи я надовго. Пояснив, що у них мають бути гості й буде якось незручно, якщо я не піду до їхнього візиту. Мені стало так образливо тієї хвилини. Вперше за останні пів року, я приїхала в гості до дітей, а мені тут не раді. Я мовчки піднялася, взяла свою сумку й попрямувала на вихід.
Не очікувала, що рідний син, після всього, що ми для нього зробили, так підло себе поведе.
