Я народився та виріс у селі. Батько навчив мене чоловічої роботи, мама прищепила любов до природи. Особливо до квітів. Ми разом з нею сіяли чорнобривці й підрізали троянди. Розсаджували лілії й збирали насіння від декоративного соняшника. Кожного року висаджували на клумбу нову квітку, тож через деякий час усі односельці не могли пройти повз нашого дому, щоб не заглянути на ту красу, яку ми з мамою зробили.
Коли настав час обирати майбутню професію, сумнівів у мене не було, вступив до університету садівництва. Своє майбутнє пов’язав з рослинами. Коли вивчився та влаштувався на роботу, усвідомив, що хочу працювати сам на себе. Відкрив невеличкий квітковий кіоск, знайшов перевірених поставників квітів та хорошого флориста. Мая могла говорити про квіти нескінченно, а які красиві букети оформляла – словами не передати. Клієнтів нам завжди вистачало.
Я сам не помітив, як закохався у свою підлеглу. Через декілька місяців Мая отримала підвищення в особистому плані й стала моєю дружиною. Сімейний бізнес далі ми розвивали разом. Створювати букети дружина не припинила, а я відкрив ще декілька кіосків з нашими квітами. Справи йшли добре, ми були щасливими.
З дітьми не поспішали, але й не перешкоджали їхній появі. Вирішили, що коли настане час все відбудеться само собою. Через два роки спільного проживання Мая повідомила про свою вагітність й народила мені найкрасивішу донечку. З пологового я зустрічав дружину з цілим вагоном різноманітних квітів. Вистачило на всіх працівниць пологового відділення ще й іншим породіллям перепало.
Коли Діанка підросла, почала долучатися до сімейної справи. Вона також любила квіти й хотіла вирощувати їх самостійно. Все почалося з кімнатних рослин. Коли у квартирі не залишилося місця для нових вазонів, я згадав про будинок батьків у селі. Моїх рідних давно уже немає в селі, а дім пустує. Зараз навіть не пригадаю, коли востаннє там був.
Я розповів своїм дівчатам про дачу, вони неабияк зраділи. На вихідних ми всією сім’єю поїхали перевіряти в якому стані дім на подвір’я. Я очікував, що картина виявиться жахливіша. Будинок стояв на своєму місці, особливих пошкоджень не було. Дочка та дружина стали наводити порядок усередині дому, я прийнявся за подвір’я. Коли руки дійшли до клумби, довго не міг прийнятися за роботу. Згадував маму та нашу невтомну працю. Перед моїми очима постала картинка з минулого. Від колишньої краси не залишилося й сліду.
Непомітно ззаду підійшла дочка. Вона обійняла мене й весело сказала:
-Не хвилюйся тато, ми зробимо ще краще.
Я був вдячний дитині за підтримку. Діана мала рацію, не варто горювати за минулим, краще подумати про сьогоднішнє. Натомлені важкою працею, ввечері ми сіли до столу. Дружина накрила в альтанці під старим горіхом. Я завжди любив проводити тут багато часу, читаючи якусь книгу або переглядаючи мамин журнал садівництва.
Ми тільки почали трапезу, як на подвір’я зайшла незнайома жінка.
-Доброго вечора, сусіди! Я Василина Іллівна, прийшла знайомитися – жінка поклала на стіл свіжоспечений пиріг. Дружина запросила гостю до столу.
Василина Іллівна розповіла про себе та своє життя. Вона так незвично поглядала в мій бік, коли говорила, що мені було незручно. Ці неоднозначні погляди помітила і моя дружина. Сиділа Василина Іллівна у нас до пізньої ночі. Схоже додому вона не поспішала. Коли зовсім стемніло, попросила провести її до дверей.
Жила вона поруч, тому я погодився. Мая залишилася прибирати зі столу. Коли ми дійшли до вхідних дверей, Василина Іллівна подякувала й полізла до мене цілуватися. Добре, що я швидко зреагував й відштовхнув жінку від себе. Василина Іллівна лише голосно розсміялася: «До завтра, сусіде!»
Я вирішив не розповідати дружині про цей неприємний інцидент, але перед сном сказав Маї, що наша сусідка мені не подобається. Дружина теж відчувала до неї неприязнь. Наступного ранку, не встигли ми ще очі протерти, як наглянула непрохана гостя. Василина Іллівна прийшла чаювати. Мая більше не була люб’язною й дала зрозуміти сусідці, що таким гостям ми не раді. Ображена жінка повернулася додому.
