Наречений запізнювався, гості почали перешіптуватися: «Невже покинув в такий день?» Мати спровадила сусіда до будинку Остапа з’ясувати у чому річ. Через кілька хвилин чоловік повернувся, щоб сповістити – весілля не буде

Олена не знала свого батька, він помер ще до її народження. Мати завжди згадувала про свого чоловіка лише хороше. Розповідала яким він був компанійським та хазяйновитим. Все своїми руками робив, куди не глянь – всюди видніється результат його невтомної праці. Будинок збудував, паркан поставив, сад посадив й донечку на цей світ допоміг привести. Тільки сам не встиг взяти кровинку на руки. Нещасний випадок на роботі.

Вдруге виходити заміж Марія Петрівна не захотіла. Хоч ц була ще молода й мала залицяльників, проте залишилася віддана коханому чоловіку. Оленку виховувала самостійно. Нікого в неї не залишилося, окрім цієї чудесної дівчинки з небесним кольором очей, як у її тата.

Оленка росла слухняною помічницею. Завжди старалася матері допомогти й до навчання була охоча. Люди в селі говорили про сім’ю Марії Петрівни тільки хороше й щиро бажали Оленці щасливої долі.

Виросла дівчина справжньою красунею. Скільки хлопців крутилося біля її ніг, а вона всім відмовляла. Хотіла, як мати, знайти того самого єдиного, щоб кохати його до кінця свого життя, так само віддано. Тож без почуттів стосунки не починала.

Все змінилося в одну мить, коли вона зустріла на річці Остапа. Хлопець був старшим від неї на декілька років, але вона знала про нього геть усе. Не найкраща слава була у парубка. Дівчата розповідали, що він ще той негідник. Голову закрутить, золоті гори пообіцяє, а коли отримає бажане – то й покине одразу. Не могла дівчина повірити, що такий красень може мати таку некрасиву душу.

Остап уже давно запримітив молоду Оленку. Знав, що вона не схожа на інших. Тут звичайними словами не обійдешся. Та й не хотілося йому морочити голову дівчині. Та чим більше часу минало, тим сильнішим ставав потяг Остапа до Олени. Хлопець почав залицятися до дівчини. Квіти, подарунки, навіть вірші самотужки складав, а вона шарахалася від нього, як чорт від ладану. Мабуть, таки чула про його не хорошу славу.

Впертим був Остап не хотів від свого відступатися й таки переконав молоду Олену в щирості своїх намірів. Часто заходив до дівчини на гостину, з її матір’ю був знайомий по дому частенько допомагав, чоловічу роботу виконував. Марія Петрівна раділа за доньку, зустріла її ясна голубка своє кохання, проте тривожні думки не покидала серця матері.

Не пара Олена цьому Остапові. Він із заможної родини, його мати ніколи не прийме у своїх палацах її бідної дочки. Попереджала Марія Петрівна доньку про це, але на заваді стосункам не ставала.

Олена вирішила, що справжнє кохання подолає будь-які труднощі, а якщо майбутня свекруха буде проти весілля, то вони й без неї впораються. Через місяць усе село гуділо про майбутнє одруження Остапа та Олени.

В день весілля Марія Петрівна не могла надивитися на свою красуню-донечку. Як же їй пасувала білосніжна весільна сукня та фата. Олена світилася від щастя, сьогодні вона стане дружиною свого коханого чоловіка. Мати підганяла, а дочка мріяла про щасливе майбутнє.

Наречений запізнювався, гості почали перешіптуватися: «Невже покинув в такий день?» Мати спровадила сусіда до будинку Остапа з’ясувати у чому річ. Через кілька хвилин чоловік повернувся, щоб сповістити – весілля не буде. Мати Остапа вперлася рогом й все скасувала. Таки вирішила не приймати бідної невістки. Сам Остап навіть на поріг не з’явився.

Село декілька місяців гуділо про безталанну Олену. Дівчина соромилася з будинку вийти, а Марія Петрівна так взагалі злягла. В один рік дівчина втратила і кохання, і матір. В селі її більше нічого не тримало. Поїхала шукати кращої долі в місті. Довгий час додому не поверталася, поки не минув рік. Потрібно було мамі пам’ятник поставити.

В селі нічого не змінилося. Все ті ж люди, ті самі будинки. Сподівалася, що її візит мине без небажаних зустрічей, але сталося інакше. Першого ж вечора у дім Олени прийшла мати Остапа. Стала молити прощення, каялася та звинувачувала себе в тому, що зруйнувала їхнє щире кохання. Вона теж все втратила: чоловік помер, Остап почав в чарку заглядати, сімейний бізнес довелося закрити, гроші швидко розійшлися. Доля покарала її за гріх, але найбільше вона винна перед Оленою. Можливо, якби не її вчинок, мати дівчини була б живою.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

пять × 3 =

Наречений запізнювався, гості почали перешіптуватися: «Невже покинув в такий день?» Мати спровадила сусіда до будинку Остапа з’ясувати у чому річ. Через кілька хвилин чоловік повернувся, щоб сповістити – весілля не буде