«Швидше повертайся додому. Нам потрібно поговорити». Ну от і все. Мабуть, Іван повідомить про розлучення

Відколи наша донька Руслана вийшла заміж та переїхала жити окремо, ми з чоловіком стали зовсім чужими. Іван більшість часу проводить перед телевізором, а я закриваюся у спальній кімнаті, удаючи, що читаю. Та насправді, розмірковую, коли наш шлюб дав першу тріщину.

Познайомилися ми молодими. На той час Іван уже працював, а я була студенткою педагогічного училища. Гуляючи з подругами у парку, ми наткнулися на песика, що загубився. Пізніше знайшовся господар, ним виявився Іван. Слово за слово, ми розговорилися і вже ввечері пішли на наше перше побачення.

Хлопець був терплячим. Сумлінно чекав, поки я закінчу навчання й лише тоді запропонував одружитися. Багато чого нам довелося разом пережити. Життя на орендованих квартирах, втрата роботи, безгрошів’я. Коли народилася Руслана, ми постали перед труднощами батьківства. Недоспані ночі, дитячий крик та плач, усі на нервах. Ми зривалися одна на одному, але ніколи не припиняли кохати.

Коли донька підросла стало легше, але проблеми нікуди не поділися. Цього разу ми були до них готовими. Тому стояли разом, проти негараздів, а не проти один одного. Я почувала себе щасливою та захищеною з таким чоловіком. Іван теж мав все, що потрібно чоловіку.

Та з часом почуття згасають. Замість пристрасті приходить умиротворення. Буденність поступово перетворює романтичні стосунки на щось цілком звичайне. Це починає набридає. Ти починаєш помічати все більше недоліків у партнерові, він починає дратувати. Після роботи не хочеться повертатися додому. На жаль, ми з Іваном цього не уникли.

Останнім часом я все частіше думаю про розлучення. Скоріше всього, чоловік також. Ми навіть забулися про власну річницю весілля, хоча раніше святкували цей день по-особливому. Того дня я затрималася на роботі допізна, Іван мав поїхати на дачу, тож вдома на мене ніхто не чекав. На телефон прийшло повідомлення: «Швидше повертайся додому. Нам потрібно поговорити». Ну от і все. Мабуть, Іван повідомить про розлучення.

Коли я зайшла у квартиру, то здивувалася. Повсюди розкладені мої улюблені білі лілії, на кухні накритий стіл, відкорковане шампанське. Я почула кроки за спиною, Іван тримав у руках пакунок з подарунком. Ми відкрили його разом – це було наше весільне фото у красивій рамці.

Тієї ночі ми знову згадали, що означає кохати та бути коханим. Що цікаво, лише вранці зрозуміли, що сюрприз для нас влаштувала дочка. Вона помітила ворожнечу між батьками, тож вирішила допомогти нам відновити втрачені почуття. Ми їй невимовно вдячні. Тепер у наших стосунках знову панує гармонія та розпочався другий медовий місяць. Виявляється, це важливо, хоч інколи влаштовувати один одному ось такі романтичні вечори й відключатися від буденності.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

два × три =

«Швидше повертайся додому. Нам потрібно поговорити». Ну от і все. Мабуть, Іван повідомить про розлучення