Можливо, хтось мене порахує ж _opcтокою та невдячною, але я всім відповім, зо то просто справедливість. Життя, яким насправді воно має бути,та яким його заслуговують більшість людей!

Моє дитинство складалось як і у всіх дітей, які мене оточували. Одного дня мій тато почав стрімко йти по кар’єрних сходинках, всі тільки дивувались. Мама від того ставала тільки сумнішою, хоч й могла дозволити собі тринькати гроші на все, що заманеться, за що раніше так пиляла батька, а останній все рідше з’являвся вдома. Про його участь в моєму дитячому житті я маю сумнівні спогади. Останнім спогадом, який врізався мені глибоко в мізки стала наша остання зустріч. Він прийшов додому, почав горлати, що йому набридло жити з моєю мамою, що і дитина найбільше не від нього, тому він йде до іншої. Кинув мамі на стіл гроші. Пачка з ними була товстенька, але які гроші замінять родину? Особливо маленькій дитині, яка кожен день питала маму, коли повернеться тато з роботи, та вона зможе йому показати листівку, яку зробила спеціально для нього.

З того часу мій світ перевернувся з ніг на голову. Я зрозуміла, що мама більш нещасна ніж я, тільки їй ще потрібно було нести відповідальність за маленьку дитину, на яку батькові було все одно. І це у свої п’ять років. З того часу я закрилась від світу. Тільки намагалась посміхатись мамі, щоб та менше плакала.

Мені довелось ходити в садочок на весь день, мама пішла на роботу, та просила більше ніколи не згадувати про батька. Чоловіка з часом навіть вона собі не знайшла, чи то навіть не хотіла шукати. Гадаю, образа на батька пішла образою на весь чоловічий рід. Це, звісно, мало вплив і на мене. Мені було тяжко прийняти увагу чоловіків, чи навіть довіряти. Я все вкладала в себе, надіятись на когось не мало сенсу. Наша родина тому великий приклад.

З часом, коли я виросла, вже навіть ходила на роботу, ми з мамою почали непогано жити, навіть насолоджуватись життям. Змогли відкинути колишні образи. Мама навіть змогла вступити у відносини. Їй вже було під п’ятдесят, всі наші знайомі її засуджували, мовляв, куди стара преться, а їй, нарешті, стало все одно.

І ось, Різдвяний вечір, ми зібрались за святковим столом, мама зі своїм чоловіком, я зі своєю кицькою, як раптом, хтось подзвонив у двері. Я пішла відкривати. У дверях стояв батько. Геть не такий гоноровий, як тоді, коли покинув нас з мамою. Зігнутий, в старій трохи порваній курточці з клітчастою сумкою в руках. Очі ніби в кинутого цуценяти. Я покликала маму. Коли вона побачила цю людину, на обличчі проступила зневага. Вона мовчки розвернулась, пішла до кімнати. Коли вийшла, в руках тримала гроші, ті самі, що батько колись кинув нам на стіл, ніби подачку безхатькам. Вона так само кинула тими грішми в батька, випихнула з порогу, та закрила двері.

-Згадав, с обаkа, де дім був. Нехай тепер йде жебракує, коли нагулявся з тією хвойдою. Але думаю там він тепер теж не потрібен.

По мамі було помітно. Що це було для неї не найприємнішою ситуацією, але витримала її гідно. Батько кинув родину заради своєї начальниці, яка і була запорукою його кар’єрного росто, а тепер, коли вона знайшла собі молодшого та більш амбіційного, викинула батька. Він Заслужив на свою долю. Я ні разу за життя його не пожаліла, та зараз не стану.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Можливо, хтось мене порахує ж _opcтокою та невдячною, але я всім відповім, зо то просто справедливість. Життя, яким насправді воно має бути,та яким його заслуговують більшість людей!