Моя мати повільно тягнула нас у боргову яму. Їй все було мало.

Якось так сталось, що я дозволив своїй мамі сісти мені на шию, та махати ногами, інколи щей поганяти.
Коли ми вирішили з дружиною побудувати будинок, то не планували нічого грандіозного, просто невеличка хатинка, з вітальнею, спальнею для господарів, дитячою кімнатою на майбутнє та вітальнею. Звичайно, кухня, ванна та прихожа. ми мали вкластись в бюджет, все спланували, деякі роботи робили самі, щоб зекономити на робітниках, вони ж бо брали не мало грошей. І тут в гру вступила моя мати.
Ми купували штукатурку, щоб вирівняти під по краску стіни, і їй треба. нам треба фарба для стін, і їй треба. Нам потрібні штори в будинок, і їй треба. Список просто безкінечний. все, що ми купували собі в будинок, їй було теж просто необхідно, просто кров із носа як потрібно. Та як всі здогадались, платили за її хотілки ми зі свого кармана. Таким чином у нас вийшло не одне будівництво з ремонтом, а повноцінні два. Тільки у матері доводилось ще здирати старе, щоб поставити нове.
Така само історія повторилась, коли ми купували техніку. Наші кишені вже були пустіші пустого, дещо із найнеобхіднішого ми купували в кредит. Чого не довелось би робити, аби не наглість мами.
Я ще розумію, якби вона жила в старій хаті, без ремонту чи зручностей, так ні. Ми їй оновили повністю квартиру три роки тому. Там все виглядало як зі шпальти журналу, бо тоді ми коштів не жалкували на це. А зараз це вже просто наглість! коли мати сказала, що їй потрібен домашній кінотеатр, бо на звичайній плазмі погано дивитись її улюблений серіал, я не витримав, психанув.
– мамо! це вже просто наглість! я спершу дозволив тобі трохи покерувати, а тепер ти просто вимагаєш в мене! ти совість маєш? ми з дружиною будуємо своє життя з нуля! невже так складно не ставити нам палки в колеса??
Мати на мене образилась, та більше нічого не просила. Але гадаю, розповідає всім сусідам, що син відмовив їй купувати кінотеатр, бо ті почали дивитись на мене, як на вовка, а ну то й нехай! всьому має бути межа!