Моїй доньці 9, вчора вона заявила, що не бажає більше жити зі мною під одним дахом

Моїй доньці 9, вчора вона заявила, що не бажає більше жити зі мною під одним дахом. Люда ніколи не була вередливою дитиною. Спокійна, слухняна з веселою вдачею та зразковою поведінкою. Донька гарно навчається в школі, захоплюється танцями, бере участь в різних змаганнях. Має багато друзів та знайомих, які із задоволенням з нею спілкуються.

Мені пощастило мати таку зразкову дитину. Та найбільшим досягненням я вважала наші довірливі відносини. Люда могла відверто розповісти про свої переживання або проблеми. Кожного вечора ми розмовляли про різні речі. Часто влаштовували дівочі посиденьки. Та наші стосунки зіпсувалися через розлучення.

З Василем ми одружилися, коли ще навчалися. Це були мої перші серйозні стосунки. Закохана та щаслива, не звертала уваги на недоліки чоловіка та наші розбіжності. Ще до весілля дізналася про вагітність. Василю розповіла через кілька місяців, коли переконалася, що з немовлям все в порядку.

Ми обоє раділи, але до батьківства виявилися не готовими. Без житла, без роботи та із незакінченою освітою. Що ми могли дати нашій дитині? Перший час жили біля моїх батьків. Мама допомагала мені із донькою. Василь поєднував навчання та роботу. Додому повертався пізно, ми практично не бачилися та не розмовляли. Я весь вільний час проводила з немовлям, чоловік – на роботі. Хоч офіційно й вважалися рідними, але по суті були чужими один одному.

Коли Люді виповнилося 5 вдалося переїхати жити окремо. Тоді й почалися проблеми. Спільний побут перевіряв нашу сім’ю на міцність. Через кілька місяців ми вже розуміли, що абсолютно несумісні. Кожен вечір закінчувався сваркою. Довгий час ми намагалися знаходити компроміс – усе заради дочки. Та коли обоє виснажилися врешті-решт вирішилися розлучитися.

Прийняти таке рішення було не важко, а от повідомити Людмилі ніхто із нас не наважувався. Помітивши, що батько уже декілька днів не ночує вдома, моя дитина запитала відверто: «Ви з татком посварилися? Чи з ним щось трапилося?» Тоді я зізналася, що мама з папою вирішили розійтися. Люда на мене образилася, декілька днів не розмовляла. Наші стосунки зіпсувалися. Я розуміла, що втрачаю дитину, але не знала, як правильно вчинити у цій ситуації.

Покликала на допомогу колишнього чоловіка. Василь переговорив із дочкою наодинці й вона нібито нас зрозуміла. З того часу життя повернулося у звичне річище. Люди жила зі мною, на вихідних зустрічалася з батьком. Здавалося, такі відносини влаштовують всіх.

Згодом я зустріла Федора. Між нами зав’язалися стосунки. Цей чоловік був повною протилежністю Василя. Я була щасливою, як жінка, але неспокійною, як мати.

На щастя, Федя Люді сподобався. Вони швидко знайшли спільну мову. Ми все більше часу проводили разом. Тихі сімейні вечори, перегляди фільму, приготування вечері, допомога з уроками. Люда посміхалася, тому я і вирішила, що настав час повідомити дочці важливу новину – ми збираємося одружитися.

Після цього й почалися всі нещастя. Людмила побігла до своєї кімнати й почала збирати речі. Вона плакала, а у мене серце розліталося на шматочки. Дочка нічого не хотіла слухати й заявила, що переїжджає до батька: «Я тебе просто ненавиджу!». Це були її останні слова перед тим, як сісти в автомобіль й поїхати від мене. І все це через моє бажання побудувати нові стосунки з гідним чоловіком.

Федя заспокоював та просив дати дочці час. Наше одруження – це неабиякі зміни для всіх. Два тижні я не розмовляла з Людою. Дізнавалася про справи доньки зі слів колишнього чоловіка. Василь теж підтримував мене у складеній ситуації. Він розумів моє бажання творити нову сім’ю й не засуджував, хоч сам і залишався самотнім.

Мені було не по собі. На роботі ще хоч якось відволікалася та коли поверталася додому могла думати лише про Людмилу. Я сильно сумувала за дитиною, тому вирішила піти першою на примирення. Приїхала у квартиру до колишнього й попросила Василя залишити нас для розмови.

Звісно одразу на контакт Люда не пішла. Виганяла мене з кімнати, ігнорувала, не хотіла слухати. Тоді я першою розпочала розмову:

-Можливо зараз ти цього не розумієш, але для матері немає нічого важливішого за власну дитину. Ми з твоїм батьком вирішили розлучитися не просо так. В шлюбі обоє були нещасні. Коли я зустріла Федора, зрозуміла, як це – бути бажаною та коханою. Та якщо моє одруження зіпсує наші стосунки – я відмовлюся.

-Роби що хочеш!

-Я хочу, щоб моя дитина підтримала мене у важливий момент, а не поводила себе, як мале розбалуване дівчисько! Невже ти не розумієш, що своєю поведінкою раниш мене? Чи ти дійсно мене не любиш?

Між нами запала мовчанка. Ця тиша просто зводила з розуму. Люда не підіймала очей, неспроможна чекати на її відповідь, я підвелася й хотіла вийти із кімнати. Тоді дочка кинулася до мене й обійняла:

-Пробач мені, будь ласка. Я ніколи не хотіла тебе образити.

-Тоді чому захотіла жити з батьком?

-Думала, що так зможу вас помирити. До останнього надіялася, що наша сім’я знову буде в повному складі.

-Доню, ми з татом залишилися друзями й зробимо все, щоб ти була щасливою. От тільки разом зробити цього не вийде.

-Ти дійсно кохаєш Федора?

-Так, усім серцем. А ти зможеш прийняти мій вибір й жити з нами?

-Чесно кажучи, мені тебе не вистачає. З батьком про все не поговориш та й колоски заплітати він не вміє. Думаю, що зможу змиритися з новим чоловіком у нашому житті.

Це була перша й остання суперечка в нашому житті. Нині у нас з Людмилою прекрасні стосунки матері та дочки. Усі щасливі.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

пять + девять =

Моїй доньці 9, вчора вона заявила, що не бажає більше жити зі мною під одним дахом