Мої батьки – зразкові. Чого не скажеш про їх батьків. Якщо приїдеш в гості та в спину прокльонів не отримаєш, вважай щасливчик

Не знаю, в кого там як складається в родинах, але мою можна назвати зразковою. Звісно, це відноситься виключно до моїх мами з татом і мене. Все. Категорично. Без роздумів. Без будь-яких “а може”. Ні. Остаточно я в цьому переконався, тобто підтвердив свою думку, коли довелось зустрітись з реальністю та речами, які стались незаплановано.

Моя дівчина завагітніла. Ми з нею зустрічались вже сім років. Відносини почались в десятому класі. Зараз ми саме стали на стежку кар’єри і це було, прямо таки невчасно. Роботу ми з нею мали дуже відповідальну. Я йшов в інженерію, а вона була журналістом. Так, можна подумати, що це звичайні професії, проте скажу вам один секрет. Якщо на початку роботи ти не вчепишся, а свій шанс, та будеш тягнути все як віл, то шансу отримати достойну посаду мінімальний. Навіть мізерний. Дівчина, он на приклад, нарешті вперше отримала свою колонку в журналі. А це не аби що. Я дуже нею пишаюсь! І мені нарешті дозволили бути помічником у масштабному проєкті. Наступним кроком має бути вже свій проєкт. Головне отримати довіру та показати себе! і тут такий сюрприз…

У відчаї ми пішли на повинну до моїх батьків (у Юлі їх нещодавно не стало). Ви б бачили їхні очі. Повні щастя, що скоро стануть бабусею та дідусем! На наші аргументи, що ми не потягнемо, вони просто закрили нам рота, та з докором запитали “а навіщо тоді вам рідні люди? Для галочки?! Ми вам допоможемо. Переїжджайте жити до нас на другий поверх. Як ні, то допоможемо з орендою квартири. За дитиною приглянемо, коли потрібно буде.”

Нам аж камінь з душі відліг. Все ж таки підтримка дуже важлива. А головне, що слова моїх батьків не були пустими. Вони дійсно допомагали. Коли Юля взяла невеличку відпустку, щоб відійти від пологів, нас не чіпали. Дали прийти до тями та звикнути з роллю батьків. А далі кожного дня були поряд. Поки Юля працювала, Мама приглядала за малюком. Могла приготувати їсти, або закинути прання. Батько ходив до магазину, щоб жінки наші не носили важкі сумки. Разом вони щомісяця возили малюка на огляди до лікаря. Цей список можна продовжувати вічно! Вам не передати, наскільки я пишаюсь своїми рідним та як я їм вдячний! Юля вагаючись, проте почала називати їх мама й тато. А для них це стало святом. Вони розуміли її стан, тому не давили.

Чого не можу сказати про моїх бабу з дідом. То якийсь жах! Вони як тільки-но дізнались нашу новину, то аж почорніли. Посипалось куча запитань, а як же ви витягнете. Розуму Бог не дав, зате дав дитину. Що з тієї дитини виросте, з такими батьками і все в такому ж дусі. Не сказати, що я був здивований, але осад неприємний точно лишився.

Мої батьки не дуже з ними спілкувались. Тільки при нагальній потребі. Час від часу привозили їм свіжі продукти та ліки, питали як справи й швиденько назад. Що тут скажеш, я розумів чому. Дивувався тільки, як так, що вони змогли зберегти свої гарні відносини та здоровий глузд в такому оточенні. Це не аби яка праця. Навіть не можу стверджувати, що самотужки вивіз би таке.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

15 + шестнадцать =

Мої батьки – зразкові. Чого не скажеш про їх батьків. Якщо приїдеш в гості та в спину прокльонів не отримаєш, вважай щасливчик