Ми з Денисом одружені 10 років, маємо сина Ігоря. Збоку може здатися, що ми звичайна середньостатистична українська родина. Працюємо на роботі, дбаємо про домашній затишок, виховуємо дитину. Та не все так просто. Мій чоловік вимушений дбати про хлопчика, який не є йому рідним. Ігоря я народила від старшого брата Дениса – Дмитра.
Ви, скоріше всього, одразу подумали, що я погана дружина, бо зрадила Денису. Та ні, це буде помилка. Чоловіку я була вірна з самого початку наших стосунків й не збираюся це змінювати. Наша історія зовсім про інше.
Коли ми тільки одружилися про дітей навіть не думали. Хотілося пожити для себе, побачити світ. Потім постало питання житла. Ми вирішили, що не будемо народжувати дітей поки не придбаємо власної квартири. Коли ж і цей пункт був виконаний, нарешті вирішили, що настав час зайнятися поповненням у родині.
Наші спроби були невдалими. Цілий рік ми намагалися зачати немовля, але безрезультатно. Я звернулася до лікаря. Пройшла обстеження, здала аналізи в результаті почула, що цілковита здорова. Тоді на обстеження пішов Денис. Висновок лікаря для нас, як смертний вирок, чоловік безплідний.
Ми важко пережили цю новину. Денис навіть хотів розлучитися, адже саме через нього я не зможу пізнати радість материнства. Взяти дитину з дитячого будинку ми боялися, бо тут не вгадаєш, які гени проявляться з часом. Та я знайшла інший вихід. Розповіла чоловіку про штучне запліднення.
Ми зібрали усю необхідну інформацію. Процедура не з дешевих, але ми отримаємо шанс народити власну дитину. Потрібно лише знайти донора. Чоловік сам запропонував звернутися по допомогу до його старшого брата. Дмитро з Денисом були схожі, як дві каплі води, хоч і мали різницю у віці шість років. Якщо нам вдасться здійснити задумане, то дитина буде схожою на Дениса.
Дмитро довго вагався. Він категорично був проти цієї вигадки. Вважав, що це якась дикість. Та ми пояснили, як насправді проходитиме процедура, ніякої близькості не потрібно. Вмовити Дмитра вдалося мені. Я пояснила чоловікові, що якщо він відмовиться, сім’я його брата розпадеться, бо Денис серйозно налаштований розлучитися.
Пів року ми збирали необхідну суму й молили Господа, щоб вдалося з першого разу. Наші молитви було почуто. Уже через два тижні я відчула перші симптоми вагітності. Денис, коли дізнався, що стане батьком був на сьомому небі від щастя. Усі 9 місяців він бігав біля мене, як біля розбитого яйця. Не дозволяв робити нічого важкого, навіть хатні справи повністю взяв на себе.
У зазначений термін ми стали батьками найкрасивішого у світі хлопчика. Я жодного разу не пошкодувала про те, що вмовила Дмитра стати донором. Ігор дуже схожий на Дениса, тому ніхто з нашого оточення ніколи не довідається про сімейну таємницю.
