Ми знову повернулися жити на орендовану квартиру. Наразі зі свекрухою не спілкуємося. Не знаю, чого вона прагнула домогтися, але Руслан обрав мене

Мої стосунки з Оленою Миколаївною не склалися ще з першого дня знайомства. Мати мого чоловіка Руслана любила, щоб все було по її. А тут син привів у дім дівчину, якої жінка навіть не знала. Звісно, це спровокувало невдоволення та образу. Це були справи матері та сина, а винною залишилася я.

Відмовлятися від свого хлопця через вередливу матір я не збиралася. Як не намагалася свекруха вижити мене й посварити нас із Русланом, усі старання виявилися марними. Ми все-таки одружилися.

Весілля не влаштовували, розписалися й відмітили вдвох, без сторонніх людей. Це також не сподобалося Олені Миколаївні. Угадайте, кого вона зробила крайньою? На її думку, саме я вмовила Руслана нікого не запрошувати на наше святкування. Це моя помста за те, що свекруха мене не прийняла. Фантазерка вона ще та, добре, що мій чоловік мав власну голову на плечах та не все брав до уваги.

Після одруження почали винаймати квартиру. Руслан забрав свої речі й переїхав. Хоч Олена Миколаївна й запрошувала нас жити з нею, я була категорично проти. Уявляю, яке життя б на мене чекало поруч такої «доброї» свекрухи.

Довгий час ми з Русланом відкладала на власне помешкання. Багато працювали, економили на всьому. Я навіть не пригадаю, коли востаннє могли собі дозволити повечеряти в ресторані. Коли з’явилася вигідна пропозиція, господар терміново продавав житло у зв’язку з переїздом, нам не вистачало декілька тисяч до омріяної покупки.

Брати кредит в банку не варіант, його ж потім віддавати потрібно, а проценти просто захмарні. Виходу не було, довелося звернутися по допомогу до свекрухи. Вона пообіцяла позичити потрібну суму за умови, що квартиру оформимо на неї, а коли повернемо гроші, зможемо переробити документи на себе.

Мені ця ідея не подобалася категорично, але вибору не було, довелося погодитися.  Через кілька днів ми в’їхали у власне помешкання. Не встигли насолодитися своїм досягненням, як на порозі з’явилася Олена Миколаївна. Жінка прийшла допомогти мені порядкувати. Почала вказувати, що і де поставити, які шпалери краще обрати. То їй не сподобався посуд, який я придбала, то скатертина на столі надто яскрава. Таких зауважень було так багато, що я не витримала й прямо запитала:

-Ви ще довго будете сюди приходити, щоб зіпсувати мені настрій?

Свекруха дивилася на мене своїм проникливим поглядом, а потім мовчки пішла. Я подумки дякувала богові, але недовго. Повернулася жінка через кілька хвилин з якимись папірцями. Вона тицьнула мені в обличчя документ, який зазначав, що квартира належить їй, а потім заявила:

-Я можу й не приходити, а взагалі тут поселитися. Квартира належить мені, а ти, якщо щось не подобається, можеш іти на всі чотири сторони.

Усю цю розмову я передала чоловіку. Руслан поїхав до матері поговорити відверто та пояснити, чому не варто втручатися в наше життя. Додому повернувся сердитий, як вовк. Сказав, що ні про що так і не домовився. Його мати поставила сина перед вибором: або квартира залишається йому, але він розлучається зі мною. Або він може обрати дружину, проте втратить майно.

Ми знову повернулися жити на орендовану квартиру. Наразі зі свекрухою не спілкуємося. Не знаю, чого вона прагнула домогтися, але Руслан обрав мене. Їй же на старість років не буде навіть кому стакан води піднести.

Думаю питання з квартирою можна вирішити. Звісно, доведеться витратити чималеньку суму на хорошого адвоката, але ми не втрачаємо надії, що зуміємо повернути наше житло таким чином. Сподіватися на чудо зі сторони Олени Миколаївни марна справа. Швидше рак на горі свисне, ніж вона прийме мене, як невістку.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

семь + один =

Ми знову повернулися жити на орендовану квартиру. Наразі зі свекрухою не спілкуємося. Не знаю, чого вона прагнула домогтися, але Руслан обрав мене