Ми все життя самі ліземо, то не дуже весело. Давати дітям таку само долю не хочемо. Це ж наш вибір. – от побачите, купите їм по квартирі, то вони й доргу до вашого дому забудуть.

Я працювала не шкодуючи себе. Чоловік мій так само. Мали ми двох діток, їх самотужки на ноги й ставили. Батьки наші допомогали завжди продуктами. М’ясо та закрутки завжди із села були. Свої, без зайвої хімії та корисне. Зараз все таке називають Еко продуктами, вони на поличках магазинів лежали із найвищими цінниками. Дякувати Богу ми мали те все безплатно, тільки власно працею. Дурною працею, адже вона важча від тієї, що в офісі. Це тобі не пальчиком в планшет тикати цілий день.

Та важко працюючи й на городі у батьків, а потім весь тиждень в місті ми щось, та мали. Навіть більше, ніж деякі люди. Багато хто нам заздрив, та коли ми показували, як дійсно нам дались наші достатки, від нас відмахувались, повторювали, що їм й так непогано живеться, а потрібно буде, то якось лишню копійку зароблять.

Ну, так то й так. Нам то яке діло. Аби ось тільки в наші справи не лізли, та не заздрили зайве.  Взагалі, заздрощі в цілому то дурне та зайве почуття.

В дітей ми вкладали все найкраще. Коли вони пішли до університету, ми із чоловіком вирішили, що потрібно дітям купувати квартири. Або хоч відкладати гроші. Вони ж також захочуть мати родини, а жити ж десь треба. Щоб вони все самі тягнули фінансово, як ми, не хотілось би. Хто-хто, а ми знаємо, що то невимовно тяжко фізично, та й морально.

Нещодавно у нас було застілля в честь ювілею чоловіка. Він запросив кумів, приїхали наші батьки, хоч й були вже геть старенькими. Ми всі трішки випили, а потім заговорили про наших дітей. Почали всі питати, як і там у них плани, як успіхи в житті. Слово за слово, та ми за чоловіком проговорились, що хочемо їм по квартирі купити, хоча б однокімнатній. Всі з нас реготати почали.

– Ото ви дурні! Знаєте приказку про вудку та рибку? Ото ви їм відразу рибу даєте,а  не вудочку!

А ваше діло яке?

– Та геть ніяке, просто ви дурні!

– Дурні чи ні, то наше діло, та наші діти. Ми все життя самі ліземо, то не дуже весело. Давати дітям таку само долю не хочемо. Це ж наш вибір.

– от побачите, купите їм по квартирі, то вони й дорогу до вашого дому забудуть.

– А то вже їхнє діло. Значить так ми їх виховували.

На цьому наша розмова про квартири закінчилась. Ми з чоловіком як запланували, так і зробимо, решта буде за дітьми. Ми ж їхні батьки, то маємо дати їм по максимуму наших можливостей.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

пять × 5 =

Ми все життя самі ліземо, то не дуже весело. Давати дітям таку само долю не хочемо. Це ж наш вибір. – от побачите, купите їм по квартирі, то вони й доргу до вашого дому забудуть.