Мені прикро усвідомлювати той факт, що якби не ситуація зі мною, ніхто б нічого не зробив, щоб навести лад у під’їзді. Складалося враження, що усі мешканці живуть за принципом: «Моя хата з краю, я нічого не знаю»

Нещодавно я переїхала жити на власну квартиру. Мені 26 років, хлопця не маю, працюю у лікарні медичною сестрою. Про житло я могла лише мріяти. Квартира дісталася мені у спадок від тітки. Вона весь вік була самотня. Ні чоловіка, ні власних дітей не мала. Коли почала нездужати я кожного дня її провідувала, робила уколи, вимірювала тиск. Інколи куховарила на кухні, купувала продукти. Для мене це не важко, а для тітки приємно. Своє майно вона заповіла мені.

Я була вдячна за такий щедрий подарунок. Квартира мені подобалася, вона хоч і невелика, але затишна з гарним плануванням. Оскільки переїхала я нещодавно, то ще не встигла познайомитися зі своїми сусідами. З одним із них довелося це зробити.

Роман постійно влаштовував вечірки до пізньої ночі. Гучна музика, сміх та крики заважали мені спокійно відпочивати про сон і мови  бути не могло. Я поверталася додому пізно, поки вкладалася в ліжко годинник перевалював за північ. Та не встигла я очі зімкнути, як за стіною знову лунали крики та верески.

Декілька разів я мала розмову з хлопцем й попереджала, що більше терпіти не буду. Якщо він знову надумає влаштувати в себе «концерт» я зателефоную до поліції. Рома попередив, щоб я не лізла куди не просять, інакше буде зле. Не знаю чи розцінювати його слова, як погрозу, але я його попередила.

Одного дня на роботі я підміняла свою подругу. Через це додому поверталася пізно. Увійшла у під’їзд й почула, що сезон вечірок сусід не припинив. Занадто втомлена, щоб з цим розбиратися, я вирішила відкласти все на потім. Я вже діставала ключі від квартири, коли відчула за спиною чужий подих. Обернулася й закричала з переляку. Ромині друзі стояли переді мною на підпитку й почали запрошувати у їхню компанію.

Я чемно відмовилася й попросила їх дати мені спокій. Схоже завдання у них було зовсім інше. Злякавшись не на жарт, я почала кричати та кликати на допомогу. Хлопці силоміць затягували мене у квартиру Романа. Саме у цей час східцями спускалися чоловік та жінка, що жили над моєю квартирою. Та вони удали, що нічого не відбувається. Я вже втратила надію на порятунок.

Саме тоді відчинилися двері сусідньої квартири. На порозі стояв розлючений дідусь. Він наказав хлопцям негайно мене відпустити, інакше пошкодують. Один із них розсміявся й пішов на діда. Той не злякався й почав махати своєю палицею так завзято, що негідник злякався й почав тікати. Його друг вирішив вчинити так само.

Я була врятована. Старенький забрав мене у свою квартиру, провів на кухню та заварив чаю з ромашки. Мною трусило, я не могла спокійно тримати чашку в руках. Сусід мене заспокоював, взяв за руку та повторював одне і те ж: «Все минулося. Ти в безпеці». Коли я нарешті прийшла до тями, то подякувала старенькому за його відвагу та допомогу. Страшно уявити, що могло б зі мною трапитися, якби він не заступився.

Наступного ж дня я зателефонувала до поліції й про все розповіла. Правоохоронці приїхали через пів години, щоб взяти мої показання та допитати свідків. Дідусь підтвердив, що на мене вчинили напад. До того ж він розповів, який бурхливий спосіб життя веде наш сусід Роман.

Тих хлопців, що налякав дід, упіймали. Роман відбувся штрафом з попередженням. Після того випадку він не влаштовує вечірки. Усі мешканці будинку зітхнули з полегшенням. Мені прикро усвідомлювати той факт, що якби не ситуація зі мною, ніхто б нічого не зробив, щоб навести лад у під’їзді. Складалося враження, що усі мешканці живуть за принципом: «Моя хата з краю, я нічого не знаю».

Зате тепер я точно знаю, що у мене під боком живе справжній чоловік-захисник, тому я можу спати спокійно.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

одиннадцать − 1 =

Мені прикро усвідомлювати той факт, що якби не ситуація зі мною, ніхто б нічого не зробив, щоб навести лад у під’їзді. Складалося враження, що усі мешканці живуть за принципом: «Моя хата з краю, я нічого не знаю»