Я любила бувати в гостях у діда Василя. Він був дуже старенький, але говорив так чітко й такими ясними думками, що не кожен молодий так зможе. Дідусь частенько розповідав мені про своє важке повоєнне дитинство. Особливо страшними та моторошними були історії про голодомор. На жаль, дід відчув на собі усе лихо того нелегкого часу.
Жилося тоді важко. Сім’ї були великими, дітей багато, а їсти нічого. Дід згадував, як зі своїми друзями вночі бігали на поле красти буряки. Добре, коли офіцера не було поруч та якщо помітить котрогось – прощайся з життям.
Одного разу дідові не пощастило. На своїй спині відчув усю важкість сильного чоловічого удару. Як він вижив, сам дивується, але після того у село повертатися не можна було. Знайдуть й гірше буде. Дідусь пішов жити до лісу. Сам видовбав собі копанку. Утеплив житло сухим листям та мохом. Змайстрував двері із гілок. Їв лісові ягоди, жолуді, гриби. Взимку було важче. Прожив у таких умовах 5 років, лише потім наважився повернутися.
З рідних залишилася лише сестра, біля неї й залишився. З часом зустрів Марію, одружився. Своїх дітей у пари не було, але вони гляділи дитину Василевої сестри. Та любила серед ночі кудись повіятися й залишити дитину напризволяще. Дівчинка Мотря слухняна, уважна. Запам’ятовує все, що їй скажуть, ніколи не перечить, а роботяща яка. Шкода, що радості немає, бо матір непутяща.
Одного разу мама Мотрі додому не повернулася. Багато чого в селі тоді говорили. Одні казали, що втекла з одруженим чоловіком, інші вигадували, що з життям попрощалася. Василь та Марія взяли дівчинку під своє крило, виховали, як рідну дитину.
Марія любила дядька та його дружину. Навіть з часом батьками їх називати почала. Ніколи вони її не образили й лихого слова не мовили. Допомогли пережити дитинство й стати дорослою. За це вона їм по вік буде винною. На жаль Марії рано не стало. Забрала її недуга. Залишилася Мотря з Василем удвох. Дівчина вона статна уже на виданні, але заміж йти не хоче. Ніде їй не буде так добре, як біля дядька.
Мати таки знайшлася. Сама повернулася через 14 років відсутності. Де вона була й чим займалася увесь цей час ніхто не відав. Та коли прийшла вона проситися до своєї дитини, Мотря без зайвого смутку, вигнала її з подвір’я й наказала більше не повертатися.
