Коли прокинулася надворі почало вечоріти. В паніці Маша поглянула за вікно й не розуміла, де знаходиться.

Марійка з дитинства була відповідальною дівчинкою. Сама заправляла собі постіль, чистила зуби без нагадування, їла несмачні овочі, бо мати казала, що це корисно. Коли пішла до школи знала, що потрібно гарно навчатися, щоб вчителька хвалила, а батьки пишалися. Наука легко давалася старанній учениці. Все в неї виходило одразу, до всього вона мала хист.

Батьки лише раділи, що мають таку відповідальну дитину й були спокійні за доньку. Якось Маша попросила у рідних записати її на музикальний гурток. У школі вона відвідувала додаткові заняття з багатьох предметів, а от музики їй не вистачало. Володимир Миронович, вчитель музичного мистецтва, ще в 1 класі виявив у дівчини хист. Він звертав додаткову увагу на Марійку, інколи залишав після уроків, щоб учениця мала змогу позайматися, але того недостатньо аби талант розвивався.

Батьки не були проти нового захоплення Маші. Знайшли хорошого репетитора, домовилися про заняття двічі на тиждень. У понеділок та четвер Маша після уроків поспішала додому, там мати залишала їй обід та гроші на автобус. Заняття батьки оплачували одразу на місяць.

Нова викладачка Зоя Степанівна дівчинці неабияк подобалася. Вона розповідала так багато цікавого про музику. Ще більше дівчина любила слухати її гру на сопілці. Тож двічі на тиждень Марійка могла насолоджуватися улюбленим заняттям.

Хоч і було важко поєднувати навчання та музику. Адже із занять Маша поверталася пізно, а ще потрібно було робити уроки на наступний день. Якось дівчинка вирішила виконати завдання наперед. Довелося сидіти за книгами до глибокої ночі, проте завдання було виконане.

Того понеділка учениця була на уроках розсіяна, не проявляла активності та мляво чекала, коли продзвонить дзвінок на перерву. Деякі вчителі занепокоїлися станом учениці. Зазвичай Маша, як дзвіночок, активна, сама проявляє ініціативу, сама відповідає. «Ти часом не захворіла?» – спитала її  вчителька української мови. «Ні, просто втомилася».

Дівчинка й сама відчувала, що це була погана ідея, засиджуватися допізна. Можливо б вона пішла до медичної сестри та відпросилася з уроків. Але про це обов’язково повідомлять батьків, мати буде хвилюватися, тато забере її додому. Тоді й заняття з музики також скасують. На таку жертву дівчина не готова була йти. Тож досиділа усі уроки до кінця, дібралася додому, з’їла обід, взяла гроші на автобус, свої нотатки та поспішила на вулицю.

Зазвичай вона їздила 16 маршруткою. Проїжджала три зупинки, а на четвертій виходила біля самого будинку Зої Степанівни. Перші рази з нею їздила мати, але їй доводилося відпрошуватися з роботи, щоб завезти дівчинку на заняття. Тато працював торговим представником, тож практично постійно був відсутній у місті. Коли Маша запам’ятала маршрут, попросила маму більше її не супроводжувати. Звісно, спершу батьки хвилювалися, страшно відпускати дитину саму. Після кожного приїзду Маша телефонувала, щоб їх заспокоїти.

Цього разу маршрутка була практично пуста. Дівчинка заплатила за проїзд, сіла на вільне місце. Тепло автомобіля зморило її, вона сама не помітила, як заснула. Коли прокинулася надворі почало вечоріти. В паніці Маша поглянула за вікно й не розуміла, де знаходиться.

Запитала у жіночки, що сиділа поруч, де вони знаходяться й коли буде її зупинка. Незнайомка пояснила, що її зупинку вони проїхали пів години тому. Марія опинилася на другому кінці міста, їй потрібно пересісти на іншу маршрутку, що їде в протилежному напрямку.

Маша попросила водія зупинити маршрутку на найближчій зупинці. З нею ще ніколи не траплялося нічого подібного. Дівчинка хвилювалася. Хотіла зателефонувати батькам, але телефон ніяк не могла знайти. «Невже вкрали?» – думала дівчинка, а потім згадала, що просто забулася його у кухні на столі. Люди почали сходитися до зупинки, під’їхала інша маршрутка.

Цього разу пасажирів було багато, поки Маша дісталася до водія аби заплатити за проїзд та запитати, де їй краще вийти, вони проїхали вже половину дороги. Водій маршрутки вислухав маленьку дівчинку, а потім пояснив, що вона сіла не на той маршрут. Їй потрібно було дочекатися іншого водія, що приходить за ним через 10 хвилин.

Маша була у відчаї. Їй пояснили на яку маршрутку потрібно сісти, висадили на зупинці й сказали зачекати 15 хвилин. Надворі стемніло, а в її кишенях було пусто. Навіть якщо вона й забіжить у транспорт, то не зможе розрахуватися за проїзд. З відчаю Маша почала плакати, не залишалося нічого іншого, як просити допомоги у перехожих.

-Вибачте, допоможіть, будь ласка! Я заблукала, не вистачає на проїзд 10 гривень. Чи не могли б ви мені допомогти?

Марія розраховувала, що допомога знайдеться одразу. Хіба ж багато вона просила, проте люди були страшенно озлоблені. Хтось просто мовчки проходив повз. Деякі зупинялися, щоб вислухати її, а потім обзивали жебрачкою. Були й сердиті, які одразу кричали: «Іде геть із-під ніг. Понаплодюють цих байстрюків».

Бідолашна дитина втратила будь-яку надію на допомогу. Їй було страшно, вперше вона опинилася в такій ситуації, так далеко від дому, від батьків. Дитина виплакала вже усі сльози. Маршрутка, яка могла довезти її додому, від’їхала 5 хвилин назад. Їй так ніхто й не допоміг. Навіть водій, якому вона пообіцяла відати гроші, коли вони приїдуть на потрібне їй місце. Він просто розсміявся й закрив перед нею двері.

Вона сиділа на лаві зупинки й молилася, щоб сталося справжнє диво й воно таки сталося. На протилежному боці вулиці припаркувалися поліціянти. Дівчинка кинулася до чоловіків. Заплакана, голодна, виснажена дитина розповіла їм про свою сьогоднішню пригоду, повідомила домашню адресу та попросила відвезти її додому. Через 20 хвилин Маша була в обіймах схвильованих батьків.

Після того випадку, дівчинка більше не подорожує сама. Мама змінила свій графік роботи, щоб мати змогу забирати дочку із занять.

Шкода, що у нашому світі так мало добрих людей, які готові прийти на допомогу у скрутну хвилину навіть до незнайомого. Марійка на особистому досвіді переконалася, що розраховувати на допомогу від сторонніх не варто, коли отримала відмову від 11 людей на тій зупинці.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

20 − 6 =

Коли прокинулася надворі почало вечоріти. В паніці Маша поглянула за вікно й не розуміла, де знаходиться.