Не витримала матір, пішла до кімнати, а назад повернулася зі згортком. Простягла Уляні й сказала витратити з розумом. 150 тисяч гривень – саме стільки дала мати дочці.

Надія Петрівна знала про фінансові труднощі дочки. Уляна у неї одна, бажана та виплакана дитина. Тата у дівчини не стало, ще коли вона була досить юна. Тож жінка дбала про Улю самостійно. Не завжди було легко, інколи виникали між ними непорозуміння, але вони все завжди вирішували разом.

Коли Уляна навчалася в училищі зустріла Остапа. Не хотіла мати втручатися в особисте життя дочки, але й правду приховувати не збиралася:

-Твій Остап нероба та лінивець. Нічого хорошого тебе біля нього не жде. Вирішувати звісно тобі, але коли виникнуть перші труднощі, не біжи до мене!

-Ти просто ревнуєш, бо не хочеш, щоб я пішла від тебе!

Тоді жінки сильно посварилися, але Уляна вирішила мати не слухати. Вийшла заміж за Остапа й переїхала жити до хлопця. З часом образи забулися, Надія Петрівна радо приймала дітей в гості, але про особисте з дочкою не говорила. Та й розмови були зайвими. Бачила, що не щаслива її Улянка, схудла вся, змарніла. Одного разу дівчина зізналася матері, що чекає на дитину.

Надія Петрівна новину сприйняла радісно, діти це добре. Якби тільки зять усвідомлював, яка відповідальність ляже на його плечі. Не вірила теща, що зять може змінитися й за один день перетворитися на справжнього чоловіка. Відчувала, що досить скоро закінчиться шлюб Улі, але знову вирішила промовчати.

Поки Уляна працювала, вони з чоловіком орендували житло. Жили із заробітку дружини, оскільки чоловік все не міг знайти собі роботу для душі. Все і скрізь йому було недошмигу.  Тільки пішла Уляна у декретну відпустку – грошей на оренду більше не було. Остап уже декілька місяців ніде не працював. Подружжя залишилося без даху над головою, тому переїхало жити до матері Остапа.

Уляна не в захваті, що доведеться жити зі свекрухою. Декілька разів просила чоловіка, щоб вони переїхали до її матері, але він гордовито задирає носа: «Ніколи в прийми не піду, я чоловік чи хто!». Після народження Софійки стало ще важче. Остап на роботу так і не влаштувався. Перший час жили з декретних, але коли й ті гроші закінчилися Уляна поїхала до матері скаржитися на життя.

-Мамо, яка ж я дурна, що тебе не послухала! Сил моїх більше немає, щоб терпіти того неробу. Ні копійки при хаті, а він з дивану не злазить. А свекруха замість того, щоб наганяй йому зробити, їсти в ліжко приносить, щоб він часом не переробився. При хаті ні копійки немає.

Надія Петрівна довго слухала нарікання дочки. Серце матері краялося та боліло за рідну дитину й онучку. Не витримала матір, пішла до кімнати, а назад повернулася зі згортком. Простягла Уляні й сказала витратити з розумом.

150 тисяч гривень – саме стільки дала мати дочці. Пояснила, що це гроші від продажу батьківської хати в селі. Вона для неї берегла, бо знала, що з таким чоловіком скрутні часи не за горами. Уляні стало спокійніше. Тепер вона з дочкою точно не пропаде.

Додому повернулася пізно, свекруха насварила, а чоловік й голови не повернув. Вирішила, що їм нічого про гроші говорити не буде. Побачить, що Остап надумає робити. Якщо так і не візьметься за голову й далі байдикуватиме – подасть на розлучення. Це раніше вона боялася, що не буде до кого притулитися, якщо залишиться сама з малою дитиною на руках. А тепер дівчина точно знає – матір на її стороні.

Дитина шкода, не хочеться, щоб дівчинка росла без тата. Проте якщо поглянути з іншої сторони, то дівчинці такий папа не потрібен. Чого він зможе її навчити, що дати та чим забезпечити? Свекруха теж ще та відьма. Кожну крихту хліба рахує й постійно її всім дорікає. Живе ніби служниця в їхній квартирі. Не такого життя вона хоче.

 

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

7 + тринадцать =

Не витримала матір, пішла до кімнати, а назад повернулася зі згортком. Простягла Уляні й сказала витратити з розумом. 150 тисяч гривень – саме стільки дала мати дочці.