Мамо, прикрий poтa! Дах над головою залиш собі. Ми переїжджаємо. Я не дозволю ставитись таким чином до моєї обраниці

Моє життя не можна назвати грандіозним, або ж я не досягла великих успіхів в роботі, та я можу хоч до безконечності вихвалятись власним чоловіком, я за ним піду хоч у вогонь, хоч у воду, та впевнена, що він зробить так само, ба навіть й більше.

Мої подруги частенько жаліються мені, що не можуть дійти згоди ні з чоловіком, ні з його матір’ю. Мають через це постійні сварки. Часто чоловіки нічого не хотіли казати матері, щоб та не доймала його дружину, або просто в тій чи іншій ситуації не мала рації. А потім, коли залишались вдвох виправдовувались, типу “ти ж знаєш мою маму, вона покричить та перестане”, або улюблене “І що було б, аби я заступився? гадаєш вона б заспокоїлась? Ні. Так би ми тільки більше пересварились”. Тобто для чоловіків подруг було нормою не заступатись за своїх коханих, та кидати на розправу гарпії. А який результат – байдуже. Та дивно те, що мої подруги це терпіли. Їх влаштовувало, що чоловік не ставить в пріоритет свою дружину.

З моїм чоловіком все геть інакше, хоча спершу я гадала, що доведеться довго терпіти концерти свекрухи. Після одруження, ясна річ, ми спершу оселилися в будинку батьків чоловіка. Там виділили цілий другий поверх. Та не довго музика грала, із другого місяця проживання мене почали пиляти, що я не така. Спершу ми обоє мовчали, в сенсі я й чоловік, а надалі вже почали огризатись. З Юлі я різко стала Юлькою. На що чоловік завжди виправляв матір. Та спершу кривила душею, та врешті перестала так до мене звертатись. Потім вона почала нам дорікати, що ми купуємо продукти не такі, як вона звикла їсти. Треба всі покупки узгоджувати з нею. Та готувати страви тільки які смакують їй. На що я помахала головою, та робила далі, як вважала за потрібне. Чоловік мене підтримав. Нашим коштом живе, та щей носом крутить. Ото гарно влаштувалась!

Ми ж оплачуємо все, від продуктів, до комуналки. Навіть ремонти по всьому будинку, техніку замінюємо теж ми. Це не в сто гривень все обходиться, та свекруха все одно нічим не задоволена. Вона, мабуть, народилась, а лице вже було перекошене від невдоволення. От хіба ж так можна? ми із всіх сил намагались знайти спільну мову. Догоджали та поступались. Але всьому має бути край. Я ж навіть не просила, аби вона готувала. Сама зранку перед роботою готувала сніданок, а ввечері вечерю на всіх. Хоча Вона могла спокійно це все сама робити, адже сиділа вдома цілими днями. Крім читання журналів та перегляду дурних телепередач я не бачила, щоб вона чимось займалася.

Жити у свекрухи ми хотіли, бо гадали, що краще потерпіти трішки, та відкласти гроші на власне житло. Та все не так склалось. Сьогодні, коли ми повернулися із роботи, наша з чоловіком кімната була повістю перевернута. Свекруха обрила її в пошуках чогось. Це виявилась моя скринька із дорогоцінними прикрасами та відкладені кошти на своє житло. Ми з чоловіком навіть не мали що сказати…

– Це ти що, Юлька, гроші ховаєш, а потім золото собі на тиху купуєш?! Оце ти собі дружину вибрав сину, справжня криса! От знаєш, я ходжу у своїй шубі вже п’ять років, та ні слова не кажу, що мені потрібна нова, а твоя Юлька, на гроші, які ховає від тебе собі он, золотце купує, мало не кожен місяць в гардеробі новий одяг та взуття! Та де ж тут справедливість?
– Ма, ти що, геть совість втратила? Ти з якого дива у наших речах порпалась?! Тобі хтось дозволяв?! Ми вже окрема родина, хоч би що там було, ти не маєш права без дозволу до нас в кімнату заходити, не те, що ритись в наших речах!
– Ба які! Я тебе народила, я тебе виховала, Я! даю вам обом дах над головою! Не тобі мені вказувати, що робити, та що мені можна брати! А ця обірванка так взагалі обкрутить тебе кругом пальця та втече з якимось багатієм!
Мамо, прикрий рота! Дах над головою залиш собі. Ми переїжджаємо. Я не дозволю ставитись таким чином до моєї обраниці та до мене.

Свекруха хотіла була дати мені ляпаса, та чоловік зловив руку. Так, розмова була не із приємних. В спину мені та чорна жінка ще кидала купу прокльонів, та побажань жити довго та щасливо. Ось на цьому і завершилось наше спільне проживання. Гроші, які ми відкладали довелось пустити в хід. Не всі, проте я засмутилась. Ми наступного ж дня переїхали. Забрали техніку, що купували, меблі. Натомість назад із гаража занесли старі дивани, які стояли в будинку до оновлення. Нехай тепер спробує без нас пожити. От що я їй такого зробила, що вона так мене не любить?! Але ну її.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

три × три =

Мамо, прикрий poтa! Дах над головою залиш собі. Ми переїжджаємо. Я не дозволю ставитись таким чином до моєї обраниці