Мамо, ну кому воно потрібне, все це барахло? Моя мама завжди розповідала мені, як же важливо нажити багацько потрібних речей. Одяг, взуття, будинок, авто, гарні меблі, посуд, декорації. Все мало бути бездоганним в її розумінні.

Моя мама завжди розповідала мені, як же важливо нажити багацько потрібних речей. Одяг, взуття, будинок, авто, гарні меблі, посуд, декорації. Все мало бути бездоганним в її розумінні.

– Кожного дня ти маєш проживати так, як це твій останній день в житті, проте планувати його так, ніби проживеш ще сотні років. А твої діти зможуть жити твоїм коштом все своє життя.
– Мамо, та хіба ж це можливо із нашими теперішніми реаліями?
-Ось саме тому, доню, це й можливо. Більше ніколи в житті ти не зможеш пережити нічого подібного. Я молю Бога про це! Потрібно розуміти, о ти маєш тут та зараз, проте завтра теж настане. І не лише для тебе.

Мені ці слова завше здавались надто дивними, проте ось вже півтора року я розумію їхню суть. Як-то жити одним днем, та планувати наступні. Душею вірити, що проживеш скільки буде можливо, та кожен наступний день будеш намагатись зробити краще, ніж був попередній. Насичувати своє життя емоціями, подіями та людьми, які намагаються зробити те саме. Не втрачати надії та жити. Так, це складно, проте куди діватись?

Нажаль, дні моєї мами вже давно пораховані, тому нам зараз залишилось побути разом геть мало. pак – річ жаxл _ива. На додачу до обставин, які нас оточили. Мама мене й засуджує, та я не реагую. Заради того, аби набутись разом, я взяла академічну відпустку. Зараз постійно біля неї. Щоб показати мамі місця, про які вона мріяла із дитинства пішла здавати на права. Тепер катаю її по країні, втілюю її мрії. Kоли ти бачиш посмішку на обличчі рідної людини, яка одягнула сукню мрії, взула туфлі на шпильці та пройшла від авто до ресторану сотню метрів, та всі, хто стояв на вулиці звернули на неї увагу. Посмішка мимоволі з’являється на обличчі і від цього тепло і радісно

Відкладали ми життя на потім, проте забували, що його занадто мало, аби ми могли так легковажно до нього ставитись. Шкода, щиро шкода, що таку важливу річ ми розуміємо тільки наприкінці.
Не знаю, чи то тільки мамина хвороба, чи то вся ситуація в нашій країні змусила мене переглянути всі свої погляди на життя. Раніше я читала книги, та не розуміла, як люди жили на повну, влаштовували вечірки, закохувались, народжували дітей, відкривали свої справи в таких обставинах… ТА зараз повністю зрозуміла сенс написаних романів. Або ти маєш життя тут та зараз, або ти не маєш нічого. Воно занадто крихке, аби балуватись ним. Оці бабусині серванти та сундуки зі складеними в них пожитками та закритими на замок. Кому воно буде потрібне потім?! Так, гарно, коли є запаси провізії, ліків. Проте це найнеобхідніше. Все решта занадто непотрібне в житті.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

девятнадцать − 17 =

Мамо, ну кому воно потрібне, все це барахло? Моя мама завжди розповідала мені, як же важливо нажити багацько потрібних речей. Одяг, взуття, будинок, авто, гарні меблі, посуд, декорації. Все мало бути бездоганним в її розумінні.