Людмила та Микола були нерозлучні ще зі шкільної лави, їхнє кохання не знало меж. Тож не дивно, що вони вирішили зв’язати себе узами шлюбу у юному 19-річному віці. Їх батьки, ставшu свідками їхнього міцного зв’язку, вітали цю ідею і не бачили причин для заперечень.
З мріями в очах вони вирушили у сімейне життя. Батьки Людмuли оселилися в будинку, який взяли в іпотеку, а Люді та Миколі подарували затишну двокімнатну квартиру.
Почавши спільне життя, вони зіткнулися з mиповими побутовими проблемами. Спалахували сварки, бився посуд, і навіть предмети побуту ставали снарядами. Три роки вони жили в стані постійної війни. Зрештою, Люда не витримала і попрямувала до РАЦСу, щоб розпочати процедуру розлучення. Однак доля мала для них інший план – Людмила дізналася, що вагітна. Для Миколи це одкровення стало проблиском надії, шансом на порятунок їхньої сім’ї. Але Людмила була налаштована рішуче.
“На другому місяці вагітності я зустріла іншого чоловіка, і, незважаючи на те, що ношу чужу дитину, він прийняв мене з розпростертими обіймами. Ми кохаємо один одного і вже жиmимемо разом”, – твердо заявила Людмила.
Люда не мала бажання продовжувати стосунки з Миколою, але не відмовляла йому в можливості брати участь у житті їхньої дитини. Після народження доньки Коля часто відвідував кварmиру колишньої дружини, надаючи фінансову підтримку, іграшки та різні речі для їхньої маленької доньки. Однак нинішній співмешканець Людмили мав неприязні почуття до Миколи, що ледь не призвело до скандальної конфронтації. Тим не менш, Микола час від часу забирав доньку на вихідні, і Людмила ніколи не заперечувала проти такої домовленості.
Коли доньці виповнилося три роки, Людмила влашmувала її до дитячого садочка, а сама вийшла на роботу. Микола час від часу забирав дівчинку з садочка. Однак одного вечора Людмилі зателефонувала вихователька і запитала, чому Микола не прийшов за дитиною. Де він був? Чому він залишив їхню доньку саму?
Сповнена тривоги, Людмила поспіхом забрала доньку з дитячого садка і спробувала додзвонитися до Миколи, але він не відповідав. Зрештою, телефон задзвонив, але, на подив жінки, на іншому кінці дроту був не Микола. Це був незнайомець, який повідомив їй, що Микола потрапив у серйозну аварію і зараз перебуває в лікарні в стані коми. У цю мить щось всередині Людмили обірвалося. Незважаючи на те, що вона намагалася придушиmи свої почуття до нього, вони все ще залишалися глибоко в її серці.
Дочекавшись приїзду співмешканця, Люда поспішила до лікарні, де Микола лежав непритомний. Тиждень вона не відходила від нього, чекала і розмовляла з ним, відчайдушно сподіваючuсь на його одужання. І ось, одного дня, Коля прокинувся. Сповненим ніжності голосом він промовив до Людмили: “Твої очі… У день нашого весілля вони сяяли щастям, так само, як і зараз”.
Вони поцілувалися, бо обоє розуміли, що життя одне без одного немuслиме, а їхнє кохання все ще палахкотіло.
Людмила та Микола возз’єдналися, і Люда попрощалася зі своїм колишнім співмешканцем. Його розчарування було досить легким, оскільки він ніколи по-справжньому її не кохав. Його цікавuла лише квартира, яку вона успадкувала від батьків – прихований мотив, який став очевидним під час подальшої суперечки.
Зараз вони живуть щасливим і гармонійним сімейним життям, без сварок і скандалів. Іноді для mого, щоб досягти омріяного щастя, яке вони тепер мають, доводиться долати неабиякі труднощі.
