Коли я виходила заміж за Кирила, то була вже при надії. Ми щойно закінчили навчання, чоловік влаштувався на роботу. Мене нікуди брати не хотіли, коли дізнавалися про вагітність. Дозволити собі окреме житло ми не могли, тому вимушені були просити прихистку в матері Кирила.
Я знала, що у чоловіка погані стосунки з Іриною Василівною. Вона не була схожа на звичайну маму. Вважала, що дітей не потрібно балувати та любити. Її обов’язок, як мами, дати їм освіту та виховати до повноліття. Стосовно Кирила вона все виконала, тому аж ніяк не очікувала, що син повернеться до неї та ще й не один.
Відверто кажучи, я бачила, що свекруха не любить сина. Вона народила його без чоловіка. Замолоду водилася з одруженим, той залишив їй сюрприз. Коли дізнався про вагітність коханки щез. Ірина Василівна, народивши хлопчика, сплавила його своїм батькам, а сама поїхала у місто кращої долі шукати. Тут і зустріла Михайла. Від нього народила доньку Лізу, в якій душі не чаяла. Жила родина утрьох, Кирила вона так і не забрала. Тож мій чоловік виховувався дідусем та бабусею, а до матері у місто переїхав лише тоді, коли вступив до університету.
Нас люб’язно поселили у вітальні, попередивши, що ми в цьому домі на пташиних правах. Якщо Ірині Василівна не сподобається наша поведінка, вмить вижене з дому й навіть оком не змигне. Кожного дня я виконувала усю брудну роботу по дому. Кухня теж була на мені. Борони боже попросити допомоги у Лізи. Свекруха одразу дала зрозуміти, що її дочка не для того народилася, щоб швабру в руках тримати. Я ж маю бути звикла до бруду та важкої роботи, оскільки народилася у селі.
Мені було важко справлятися з дорученнями свекрухи. Перші місяці вагітності був токсикоз. Я не могла спокійно перебувати на кухні та готувати їжу. Постійно нудило, а Ірина Василівна тільки сварить, що я неповоротка та лінива. Кирило за мене заступався, коли був вдома, решту часу доводилося терпіти.
Коли у нас народилася донечка Маша, Лізі не сподобалося, що дитина кричить уночі. Вона, бачте, не може спати. Донечка поскаржилася своїй любій матусі й нас з Кирилом вигнали з квартири з немовлям на руках.
Ми з Машею поїхали до моїх батьків, а чоловік залишився у місті. На перших порах жив у свого друга, обіцяв, що коли знайде квартиру, забере нас з дочкою до себе. Через місяць ми знову жили усі разом. Щоб допомогти чоловікові, я знайшла підробіток онлайн. Працювала, коли Марійка спала або не вередувала. Разом нам вдалося пережити найскладніший період у житті.
Коли донечка підросла, ми відали її до дитячого садку, а я влаштувалася на повноцінну роботу. Грошей побільшало й ми наважилися взяти квартиру на виплату. Весь цей час свекруха не давала про себе знати й з онучкою жодного разу не бачилася. Нам навіть краще. Від спільних знайомих ми знали, що її дорогоцінна Ліза вийшла заміж за лінивого та безробітного чоловіка. Зять та дочка відверто всілися тещі на шию, тож вона вимушено знову вийшла на роботу.
Нещодавно нам зателефонувала сестра чоловіка й сповістила, що народила сина. Ірина Василівна злягла, тож вона не може доглядати й хвору матір, і немовля. Ліза хотіла, щоб Кирило забрав маму до себе. Я одразу сказала, що цього не буде. Після всіх знущань, які я натерпілася через ту жінку, я не збираюся бути для неї доглядальницею.
Свою старість Ірина Василівна зустріла в домі для літніх людей. Не знаю, чи кохана донечка її провідувала, але Кирило не мав жодного бажання бачитися з матір’ю. Можливо зараз ви співчуваєте старій, але я скажу відверто – свекруха сама винна в тому, що з нею сталося. Якби вона гарно до мене ставилася й просто поважала, я б без зайвих роздумів погодилася її доглядати й ніколи б не образила. А так, що давала, те й отримала.
