Лариса Дмитрівна розглядала мене як запасний варіант, адже рідні дочки не захотіли її доглядати. Та я не дурепа, тому одразу відмовила свекрусі у її проханні

Коли я познайомилася з Богданом, не могла повірити власній удачі. Після кількох років невдалих стосунків нарешті я зустріла хлопця, який відповідав усім моїм критеріям. Добрий, чуйний, уважний надзвичайно красивий та турботливий. Зустрічалися ми недовго, коли хлопець запропонував мені одружитися. Я була переконана, що ми житимемо щасливо та забулася стару поговірку, що заміж я виходитиму не лише за чоловіка, а й усю його родину.

У Богдана було дві старші сестри, він в родині найменший. Сестри чоловіка вже давно мали власні сім’ї та влаштувалися в житті, дітей не мали. Лариса Дмитрівна, моя свекруха, одразу дала зрозуміти, що прихильності від неї мені не отримати. Не знаю, чому я їй так не сподобалася. При першій зустрічі, коли ми лише познайомилися, я була ввічливою, старалася допомогти, цікавилася життям цієї жінки, вихваляла її страви та натомість не отримала нічого, окрім невдоволеного лиця.

Я здогадувалася, що причина цієї неприязні зі мною ніяк не пов’язана.  Свекруха дуже сильно любила Богдана, він був її наймолодшою дитиною, до того ж народила вона його досить пізно. А тепер я забирала його із родини, адже не хотіла, щоб ми жили разом. Саме тому свекруха мене й не полюбила.

З часом мої старання сподобатися матері чоловіка зійшли нанівець. Я змирилася з думкою, що доведеться до кінця наших днів ворогувати. Та коли повідомила про свою вагітність, Лариса Дмитрівна пом’якшала. Частіше до нас навідувалася, давала поради, а після народження першого онука, так взагалі називала мене «донечка». Нарешті наші стосунки можна було назвати сімейними.

Недовго тривало моє щастя. Незабаром після народження Микити, сестри Богдана також повідомили про своє цікаве положення. Я знову потрапила у список небажаних людей в житті свекрухи. Свою увагу та турботу вона перемикнула на дочок.

Звісно, мені було образливо отримувати таке ставлення, адже я завжди намагалася догодити цій жінці. Врешті решт ми взагалі припинили спілкуватися. Зустрічалися лише на день народження Микитки. Коли синові виповнилося 5 років, у нашій родині трапилося горе – помер свекор. Для Лариси Дмитрівни це був серйозний удар, жінка злягла. Доньки відмовилися доглядати її, заявивши, що мають власні проблеми і їм ніколи няньчитися з хворою мамою.

Вперше за останні кілька років свекруха самостійно мені зателефонувала. Попросила про зустріч. Ми з Микитою приїхали до бабусі, коли Богдан був на роботі. Вона радо нас зустріла, покликала до столу, я допомогла їй заварити чай та дістати пиріг. Ми довго розмовляли відверто, поки свекруха не розповіла про причину свого дзвінка.

Вона хотіла аби ми переїхали жити до неї. Звісно, про раптове просвітлення цієї жінки я й думати не могла. Лариса Дмитрівна розглядала мене як запасний варіант, адже рідні дочки не захотіли її доглядати. Та я не дурепа, тому одразу відмовила свекрусі у її проханні. Якби вона свого часу прийняла мене у свою родину й гарно до мене ставилася, я б без зайвих вагань взялася її доглядати. Але згадуючи усе те погане ставлення та сльози, які я виплакала через неї, хай навіть не мріє про мою допомогу.

Ввечері, коли чоловік повернувся з роботи й про все чесно йому розповіла. Звісно, Богдан шкодував своєї матері й хотів чимось допомогти, проте він прекрасно розумів, що я маю рацію. Чим закінчиться ця історія я не знаю. Завтра чоловік домовився про зустріч зі своїми сестрами, вони розв’язуватимуть питання догляду за мамою на сімейній раді. До чого б вони не домовилися, я свого рішення не поміняю.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

4 × 1 =

Лариса Дмитрівна розглядала мене як запасний варіант, адже рідні дочки не захотіли її доглядати. Та я не дурепа, тому одразу відмовила свекрусі у її проханні