Я вийшла заміж у 18 років. До цього три роки зустрічалася зі своїм хлопцем Єгором. Ми жили в сусідніх селах, тому після весілля довелося йти у невістки. Батьки чоловіка виділили нам велику кімнату й радо прийняли у своєму домі. Свекруха не втручалася у наше особисте життя та й взагалі ставилася до мене дуже добре. Єгор був єдиною дитиною в сім’ї і його мати зізналася, що завжди хотіла ще й дівчинку, але Бог не дав. Тож тепер вона рада, що у них з’явилася я.
На той час мій чоловік працював трактористом на фермі. Щоб не сидіти у нього на шиї я теж влаштувалася на роботу. Взяли бібліотекарем у сільську бібліотеку. Відвідувачів у мене було небагато, тож робота не пильна. Зарплатні вистачало, щоб жити безбідно й дозволити собі все, що потрібно.
Наше подружнє життя мене тішило, хоч ми й не мали власного куточка. Єгор був уважним та романтичним чоловіком. Дарував квіти, влаштовував сюрпризи, ніколи не забувався про вагомі дати. На вихідних возив мене в місто на побачення. Ми відвідували багато цікавих закладів, зустрічалися зі своїми друзями. Жили активним та щасливим життям.
Після народження дитини все змінилося. Часу один на одного більше не було та й узагалі, мені ні на що того часу не вистачало. З малою дитиною на руках нічим особливо не займешся. Добре, що свекруха була поруч. Підказувала, допомагала і якщо я не встигала, сама поралася по господарству. Єгор сердився, що я більше не приділяю йому уваги. Повертався з роботи, вечеряв й падав на диван дивитися телевізор. Ми перестали розмовляти й ділитися своїми планами на майбутнє.
Я розуміла, що наш шлюб дав тріщину, але не могла розірватися між сином та чоловіком. Коли маленький Роман підріс я знову завагітніла й народила дочку. Єгорові було байдуже до дітей, він все більше часу проводив з друзями та колегами. Люди в селі почали говорити неприємні для мене речі. Навіть подруги не могли втримати язика за зубами.
Всі в один голос повторювали: «Він тобі зраджує!». Проте я продовжувала закривати очі на походеньки чоловіка. А що ще мені потрібно було робити? Житла немає, роботи немає, двоє малих дітей на руках, як я могла самотужки поставити їх на ноги у випадку розлучення. Єдиним варіантом було продовжувати терпіти.
Проте мої нерви теж не залізні. Якось батьки чоловіка поїхали на декілька днів до своїх друзів. Дітей я віддала своїм батькам на вихідні. Ми з Єгором залишилися самі. Мені було незручно перебувати в компанії чоловіка, тому я зібралася й пішла до магазину. Коли повернулася додому, не повірила власним очам. У нашій спальні просто на нашому ліжку Єгор з сусідкою Наталкою.
Помітивши мене, Наталка похапцем зібралася й побігла додому, а Єгор вдав, що нічого не сталося й пішов на двір курити. Такого приниження та неповаги я стерпіти не змогла. Зібрала свої та дитячі речі й поїхала до батьків. Чоловік навіть слова не мовив, щоб мене зупинити.
Розлучили нас швидко, на аліменти я не подавала, якщо захоче – сам допоможе. Перший час жаліла себе, оплакувала нещасливий шлюб, а потім заспокоїлася й прийняла рішення рухатися далі. Поїхала у місто, влаштувалася на роботу, знайшла недорогу квартиру. Дітей записала до дитячого садочку. Згодом забрала малих до себе. На разі ми живемо своєю невеличкою сім’єю й щиро радіємо кожному дню. Єгор не бере жодної участі у вихованні дітей. Навіть на свята не може підняти слухавку й привітати дітей. Я на це не звертаю уваги. Одразу було зрозуміло, що він поганий тато та ще гірший чоловік. Шкодую тільки про те, що не пішла від нього раніше й дозволяла витирати об себе ноги.
