Колеги наді мною наcм _ixались, а тепер я маю їм допомагати?! У їхніх мріях хіба що!

Нормальні відносини із колегами на роботі я намагалась вибудувати як ні хто! Це була моя перша робота, тож докладала зусиль. Перший час всі до мене з інтересом ставились, намагались побільше дізнатись про моє життя, захоплення. Я взагалі не дуже відкрита людина, тяжкувато йду на контакт, проте тут переступала через всі свої небажання. Та знаєте, це дало свій результат. Негативний, як потім виявилось.

Як і всі, я старалась зблизитись із колегами, які мали найбільший вплив на офіс. Інколи прикидалась дурненькою, що типу не розуміє їхніх дурнуватих жартів з мене. Інколи трішки огризалась, що породжувало тільки більше жартів, які згодом переросли в повноцінні глузування. Не знаю, чому люди такі жорстокі бувають, та це неправильно. В колектив прийшла нова людина, яка взагалі не знає нічого про вашу офісну ієрархію, навіщо ж так жорстоко із нею обходитись?!

В компанії я працювала інженером, та відповідала за обслуговування комп’ютерної техніки на весь офіс. Тільки щось десь ставалось, всі швидко бігли до мене. Інколи навіть із власними проблемами. Коли мала час завжди допомагала.ТАк мене вже баткьи привчили.
Після невдалих спроб потоваришувати із колегами, я плюнула на ту ідею та цілковито присвятила себе розвитку на роботі. Ті, хто дійсно був адекватним нормально зі мною спілкувались, та ми навіть інколи ходили випити разом після роботи. А та “верхівка” офісу все так само шпиняли мене та глузували. То мишею офісною обізвуть, то сміються із мого одягу чи то попередніх спроб потоваришувати. Але я знала, настане день, коли їм щось від мене буде потрібно. І от, він настав. Ота в _iдьмa Ліза пролила на свій ноутбук каву, той затріщав та вимкнувся.

– Сонечко, люба моя, зроби щось, прошу! Там звіт майже дороблений за весь рік!
– Лізо, та миші ж тільки й знають, що проводки та кукурудзу гризти, що я можу вдіяти?
Ну годі тобі, справді! Я ж не зі зла так казала, тільки легенько жартувала, весело ж було! Ну зроби що не будь! Вийми жорсткий диск, чи щось ще!

– НУ що ж.. Давай гляну. О, ні! Комп’ютер не у власності компанії, я не маю права робити що не будь в особистих речах співробітників обладнанням фірми! Мене звільнять! Ні-ні, любонько! Ні чи не допоможу! Тут щей гаряча кава була, попрощайся зі своєю звітністю!

– Та що ти таке кажеш?!
Правду. На яку ти заслуговуєш. Йди. В мене ще повно роботи. Як не крути, миші вічно щось гризуть. Нехай навіть граніт науки.
Ліза пішла вся в сльозах. А мені було байдуже. Нехай навіть її звільнять, мені буде байдуже. Я й могла відновити файли, та не хочу. Як вона до мене, так і я до неї.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

5 − 3 =

Колеги наді мною наcм _ixались, а тепер я маю їм допомагати?! У їхніх мріях хіба що!