Його сім’я невидимою стіною стоїть поміж нашим щастям. Я ніколи не попрошу його піти від них, а він ніколи не наважиться зробити боляче рідним

Чоловік пішов до іншої. Про його коханку я знала давно, але все чекала, коли він набереться сміливості й про все сам розповість. Роман так і не наважився. Його коханка виявилася рішучішою. Заявилася до нас додому й розповіла, що у них неземне кохання і все таке. Речі вже були спаковані. Я віддала тій дівиці валізу й побажала їм всього найкращого.

Довго не горювала. Доля притримала для мене справжній подарунок. Валентину 43 роки, він одружений, має дітей, друзів, власне життя. Та наша зустріч неминуче дала зрозуміти, що кохання немає ліку. Я вже й забулася, як це, любити когось до метеликів у животі. Ми, наче 16-річні підлітки, бігаємо на побачення, цілуємося за рогом та пишемо один одному милі повідомлення.

Така безтурботність та легкість у почуттях надихає мене жити по-новому. Валентин також не може нічого з собою вдіяти. Його сім’я невидимою стіною стоїть поміж нашим щастям. Я ніколи не попрошу його піти від них, а він ніколи не наважиться зробити боляче рідним.

Вночі ми забуваємо про тих, хто чекатиме вранці. Є тільки він, я і пристрасть, що відкриває давно закриті куточки душі.  Зі світанком усе минає. Владислав поспішає додому, а я знову плачу, бо не можу розірвати ту невидиму нитку, що нас тепер пов’язує.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

пять × 2 =

Його сім’я невидимою стіною стоїть поміж нашим щастям. Я ніколи не попрошу його піти від них, а він ніколи не наважиться зробити боляче рідним