Єдиним сміливцем виявився дідусь. Він впустив мене до своєї квартири й вчасно закрив двері перед носом того негідника. Викликав поліцію.

 Після закінчення університету я переїхала жити окремо від батьків. Як-не-як, а потрібно було брати на себе відповідальність дорослого життя. З квартирою мені пощастило – батьки подарували на випускний. Район хороший до роботи недалеко. Правда сусіди дещо дивні, але це не головне.

Після переїзду я хотіла познайомитися з місцевими мешканцями, але мені були не раді. Зрозумівши, що друзів завести не вдасться, почала життя на новому місці. Загалом все було добре. Інколи, сусіди згори влаштовували в себе вечірку, тоді до ранку я не змикала очей. Коли у сусідів поруч народилася дитина – стало ще веселіше. Маля плакало день та ніч, тому я почала відкладати кошти на шумоізоляцію.

Я знала, що піді мною жив старенький дідусь. З ним єдиним жодних проблем не виникало. Старенький завжди поводив себе тихо. Спати лягав рано, вночі не гримав, а коли дивився телевізор, скручував звук, щоб нікому не заважати. Коли ми випадково зустрічалися у під’їзді, він завжди вітався й галантно клонився. Нині таких чоловіків і не зустрінеш.

Якось зі мною трапилася неприємна пригода. Було пізно, я поверталася з роботи. Довелося затриматися, бо колега святкувала день народження. На вулиці було темно. Я вже доходила до свого будинку, коли з темряви, назустріч мені, вийшов незнайомий чоловік. Його наміри явно не були хорошими. Я одразу зрозуміла, що на мене чекає щось погане, тому вирішила діяти.

Коли чоловік наблизився впритул й схопив мене за руки – почала відбиватися своєю сумочкою. Це дало мені деякий час на роздуми. Зловмисник вирвав мою сумочку, я почала тікати. Забігла до під’їзду, почала стукати у двері тамтешніх мешканців, кликала на допомогу. Мені ніхто не відчинив.

Єдиним сміливцем виявився дідусь. Він впустив мене до своєї квартири й вчасно закрив двері перед носом того негідника. Викликав поліцію. Поки допомога була в дорозі, заварив мені чаю з ромашки та почав розмовляти, щоб заспокоїти. Порушника вдалося затримати. Далеко він не утік. Дідусеві пообіцяли винагороду, але він відмовився. Не хотів розголосу та зайвої слави. Я ще довго тієї ночі гостювала у дідуся, боялася повертатися додому.

Важко уявити й навіть страшно подумати, що могло зі мною трапитися, якби дідусь теж залишився осторонь чужої біди. Мені неприємно знати, що я живу поруч людей, які не мають почуття співпереживання. Земля кругла. Сьогодні нещастя трапилося зі мною, а завтра жертвою може стати хтось інший.

З дідусем ми подружилися. Я частенько заходжу до нього на чашечку ароматного чаю. Беру з собою печиво й із задоволенням слухаю розповіді старого про молоді роки та його життєві пригоди. Добре, що ще не всі герої перевелися.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Єдиним сміливцем виявився дідусь. Він впустив мене до своєї квартири й вчасно закрив двері перед носом того негідника. Викликав поліцію.