Іван був не в собі від злості, коли його мати повідомила, що вагітна. Ось уже 15 років, як він був єдиною дитиною в сім’ї. Хлопець звик, що всі приділяють увагу лише йому. Виконують його забаганки, хвилюються за нього й постійно в усьому підтримують. Він вважав, що з появою іще однієї дитини батьки забудуться про нього, він стане нікому не потрібним. Саме тому Іван не міг змиритися з думкою, що доведеться ділити рідних з братом чи сестрою.
Побачивши таку реакцію сина, мати вирішила вперше поговорити з ним, як із дорослим. Іван пам’ятає дослівно все, що того вечора сказала йому ненька. Коли він був зовсім маленьким, три місяці від народження, рідний тато Вані пішов від них. Роман покинув свою дитину напризволяще, знаючи, що дружина немає з чого жити. Йому було наплювати на них, бо він зустрів нове кохання.
Важкі часи допомогли пережити дідусь та бабуся Івана, а ще Павло, його вітчим. З Павлом мама була знайома з дитинства. Вони були найкращими друзями. Й коли чоловік дізнався про нещастя своєї подруги, одразу примчав на допомогу. Згодом вони зрозуміли, що їх пов’язує не тільки дружба, а й кохання. Одружилися й Павло всиновив Івана, прийняв як рідну дитину.
Іван не знав, що відповісти на таке одкровення. Він ніколи й подумати не міг, що Павло йому не рідний тато. Між ними стільки спільного, вони навіть зовнішньо схожі. Хлопець розсердився ще більше. Як могли вони стільки років приховувати від нього правду! Він хотів знайти справжнього тата, поглянути йому у вічі й з’ясувати, чому той так просто викинув сина зі свого життя.
Нічого не пояснивши, він зібрав у рюкзак речі першої потреби й втік із дому. Батьки неабияк хвилювалися, вони не знали куди міг податися їхній син. Обдзвонили усіх друзів та однокласників Івана, але ніхто не зізнався, чи бачив хлопця. Ввечері до Павла зателефонувала теща, вона не хотіла хвилювати вагітну доньку, тому й розповіла все зятеві.
Виявляється Іван прийшов саме до неї. Хлопець був певен, що бабуся має знати його рідного тата. Старенька не стала приховувати від онука правду. Розповіла усе, що знала, в тому числі й адресу проживання Романа. Павло вирішив не розповідати це дружині. Попередив її, що їде до магазину, а сам направився до будинку справжнього батька хлопця.
Район у якому проживав Роман був не з найкращих. Тут збиралися усі нещасні представники суспільства. Похилений дерев’яний паркан, який ледве втримувався на місці, стара облущена хатина, повалений сарай, подвір’я вкрите бур’янами. Таку картину побачив перед собою Павло, коли під’їхав за вказаною адресою.
Під парканом на лавці сидів Іван, хлопець плакав. Павло обережно підійшов до сина й просто обійняв малого. Іван був радий побачити тата, він знав, що тепер у безпеці. Нічого не приховуючи він розповів вітчиму про свою розмову зі справжнім татом. Роман не зрадів появі сина, почав кричати на дитину й виганяти його з будинку. До всього ж чоловік був п’яним й ледь тримався на ногах. Іванові було соромно, що Роман міг би бути його татом. Тільки тепер він усвідомив, чому мама усі ці роки не розповідала йому правди. А ще зрозумів, що Павло найкращий батько у світі.
Чоловіки повернулися додому. Мати неабияк зраділа. Ще дорогою вони домовилися не розповідати їй правди. Для чого засмучувати вагітну жінку. Іван перепросив за свою поведінку й після цього випадку більше ніколи не влаштовував скандалів.
Зараз він прекрасна нянька для своєї сестрички, зразковий син й просто хороша людина.
