Іван заявив, що його діти не будуть народжуватися у домі, що йому не належить. Він вимагав у тещі, щоб вона переписала на нього будинок, адже так споконвіку заведено – чоловік має бути при хаті

Валентина не знала, як дати всьому раду відколи чоловіка не стало. ЇЇ Степан був дужим та міцним. За ним вона відчувала себе, як за кам’яною стіною. Двадцять років прожили вони душа в душу. Жодного разу не посварилися, не образили один одного. Народили й виростили трьох прекрасних дітей. Горе підкралося непомітно. Не стало Степана.

Після похоронів Валя залишилася вдовою з трьома дітьми, незакінченим будинком, великим господарством та цілою купою боргів. Вони напозичалися у своїх знайомих, коли почали будувати дім. Сама Валя ніде не працювала, їхню сім’ю повністю забезпечував чоловік. Тепер життя бідолашної жінки докорінно зміниться.

Люди вичекали відведених 40 днів, а потім почали пліткувати, мовляв, не впорається Валя зі своїми проблемами, а ще ж боргів скільки має. Тут і знайомі, як на зло, згадали про борг. Приходили один за одним та вимагали повернути гроші. Термін їй дали різних, хтось три місяці, хтось пів року.

Довго думала Валя, як виплутатися з цієї ситуації й таки вирішила – їхати на заробітки. Дім та господарство вона залишила на старшу дочку Марічку. Їй же поручила й двох менших братів. Слава та Сашко цього року випускники, тож варто подумати й про їхнє майбутнє. Якщо Марічка закінчила училище без батьківської допомоги, бо дівчина вона розумна та кмітлива, то про її братів такого не скажеш. Не впораються вони без допомоги матері.

Завдяки своїй двоюрідній сестрі Валя оформила всі необхідні документи, заздалегідь знайшла роботу й поїхала заробляти нелегкий хліб на чужині. Марічка з усім добре справлялася. Хоч і втомлювалася, але матері не підводила. Худоба була нагодована, дім прибраний, їжа зварена. Брати спершу хотіли показати своїй старшій сестрі свій запальний характер й вередували, але Марічка швидко поставила обох на місце. Тож мала двійко помічників.

Сумували діти за мамою, але нічого не поробиш таке життя. Два роки Валя працювала не знавши ні сну, ні спокою. За цей час встигла повернути усі борги й навіть допомогла синам вступити до університету. За тим, щоб обоє гарно навчалися й не прогулювали стежила відповідальна старша сестра.

Нарешті мати повернулася додому. Декілька днів вони з донькою не могли відірватися одна від іншої. Розповідали усе, що наболіло. Саме тоді якось несміливо Марічка зізналася, що закохалася. Іван парубок із сусіднього села, кожного дня приходив до неї й допомагав по господарству. Та й хлопці його слухалися, бо трішки страшилися.

Валентина зраділа за дочку. Давно пора заміж виходити, бо в дівках вона засиділася. Того ж вечора теща й познайомилася з майбутнім зятем. Іван довго не церемонився, одразу перейшов до головного й повідомив, що хоче одружуватися. Через три місяці зіграли весілля. Усі зароблені гроші Валентина витратила на святкування, тож знову зібралася на заробітки. Цього разу дітей та будинок залишала зі спокійнішим серцем, адже тепер на подвір’ї є господар. Іван після весілля переїхав жити до них.

Ще вдома Валя порадилася з дітьми й вони прийняли рішення продовжити будувати будинок. Усю важку роботу зять взяв на себе. Валентина кожного місяця відправляла дітям усі зароблені кошти, а вони тим часом будували будинок.

Три роки пішло на те, щоб на місці колишньої маленької хатинки постав справжній палац. Гарний будинок вийшов, великий двоповерховий. Усі люди в селі лише про нього й говорили. Хвалили Івана, який же він хазяйновитий парубок, про Валю теж не забували, адже жінка скільки працює, що світу білого не бачить.

Повернулася жінка додому аж через 4 роки. На той час сини закінчили університет та влаштувалися у житті. Слава знайшов собі дружину ще під час навчання. Весілля робити не захотів. Попросив матір, щоб краще дала грошей на автомобіль. Валентина так і зробила. Сашко ще в парубках ходить, щоб він не залишився з порожніми руками, мати придбала йому однокімнатну квартиру.

Старшу дочку теж не образила, адже цей великий будинок залишиться їй після смерті матері. Та в зятя були інші плани. Одного вечора, коли Валя затіяла розмову про онуків, Іван заявив, що його діти не будуть народжуватися у домі, що йому не належить. Він вимагав у тещі, щоб вона переписала на нього будинок, адже так споконвіку заведено – чоловік має бути при хаті.

Валентину це прохання здивувало, адже не думала вона, що має такого нахабного зятя. Ще й дочка мовчить, приймає сторону чоловіка. Боїться йому слово мовити. Та якщо вона таки послухає Івана й перепише на нього будинок, то звідки може знати, що не опиниться того ж дня на вулиці.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Іван заявив, що його діти не будуть народжуватися у домі, що йому не належить. Він вимагав у тещі, щоб вона переписала на нього будинок, адже так споконвіку заведено – чоловік має бути при хаті