Іро, ти що, серйозно цим годуєш мою маму та брата?! – Ні, не годую, то твоя мама приготувала. – Танюшу знову перекосило.

Я уявлення не маю, як багато хто живе великими родинами в маленьких квартирах. Або навіть не маленьких, а просто всі разом?! Це ж здуріти можна! Як не крути, але більше ми родичів любимо, коли вони далеко! I от що хто мені не говорив, я не повірю. На одній кухні не може бути дві господині. або навіть й більше.
От саме з цієї причини ми з чоловіком з самого початку жили окремо від наших родин. Він мав ще меншу сестру, яка вже також вийшла заміж, а я мала старшу. Вона ще поки не зустріла свою долю. Hещодавно в нашому будинку стався грандіозний потоп. На верхньому поверсі прорвало труби водопостачання, залило всі квартири майже з дев’ятого по перший поверх. наша квартира була на дев’ятому, відповідно постраждала найбільше. Меблі та речі просто плавали по квартирі. Мов в морі кораблі. Поки приїхали комунальники, щоб все виправити, все, що було раніше куплено за не малі кошти могло спокійно відправлятись на звалище. Опалення не працювало – швидко їх просушити не вийшло. Дивани покрились пліснявою та почали гнити. Меблі з дерева понабрякали та почали ламатись. Коротше декілька років важкої праці знищилось за декілька днів. Ні хто нам того компенсувати не буде.
На час ремонту нам довелося переїхати до батьків чоловіка. Вони самі запропонували нам допомогу, бо ми взагалі думали винайняти квартиру. Перші два тижні все було більш – менш нормально. Ми по черзі зі свекрухою готували вечерю, прибирали, разом дивились фільми. Аж поки не приїхала менша сестра чоловіка.От вона й почала робити всім погоду.
Їй не сподобалось, як я прибрала в кімнаті. не надто досконально для досконалої Танюшки. Їсти те, що я приготувала, вона теж не захотіла. скривилась, ніби побачила щось мерзенно гидотне та взялась готувати самотужки.
– Боже, Іро, ти що, серйозно цим годуєш мою маму та брата?!
– ні, не годую, то твоя мама приготувала. – Танюшу знову перекосило.
Весь час свекруху ніби підмінили. вона перестала бути тією щирою людиною, якою була до приїзду доньки. Коли Танька щось бубніла невдоволено, мати її підтримувала. Звісно, я розумію, то її донька, проте треба ж міру знати. Навіщо бути такою лицеміркою?
Бідний мій брат, так не пощастило з дружиною. Не дивно, що він вдома рідко з’являється. на роботі хоч годують нормально. Все тут зрозуміло. я залишаюсь з вами. хоч їсти буду готувати, а то подохнете із голоду.
– Таню, закрий свого рота, а то ще муха залетить! мамо, як ви дозволяєте їй в такому тоні розмовляти, та саме ви її такою виховали, то я у вас розчарувалась. Ви такою щирою були зі мною, поки ваша донька не приїхала, а тепер ніби хвостик за нею бігаєте, та потакаєте її паскудній поведінці. Щиро дякую за гостинність, але ми переїжджаємо.
Я написала чоловікові повідомлення, що ми переїжджаємо, та не чекаючи відповіді пішла збирати речі. Такої гостинності мені вистачить на декілька років вперед. Якщо не хотіли допомагати, то не треба було взагалі щось пропонувати, всім від того легше б стало. Мені так образливо стало. Я ж нічого поганого не зробила, готувала нормально, в чужі справи не влазила. Я була в тій квартирі гостем, а з мене зробили казна-що. Більше нічого від чоловікової родини не прийму. То така вже ведмежа послуга.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Іро, ти що, серйозно цим годуєш мою маму та брата?! – Ні, не годую, то твоя мама приготувала. – Танюшу знову перекосило.