Батьки моєї дружини розлучені. Мати вийшли заміж вдруге, коли поїхала на заробітки, за іноземця. Тож так і залишилася жити за кордоном. Квартира у якій вона жила з колишнім чоловіком належала Вадиму Івановичу.
Коли ми з Ірою одружилися й постало питання житла, тесть запропонував нам жити у його квартирі. Сам він після розлучення переїхав на дачу. Каже, що йому там більше подобається. Свіже повітря, власна городина, смачні фрукти та ще й можливість порибалити кожного ранку.
Ми були дуже вдячні йому за допомогу, тому одразу вирішили переїжджати. Наші очікування не збігалися з реальністю. Через те, що у квартирі тривалий час ніхто не жив і її не провітрювали, шпалери відстали, стіни вкрилися пліснявою, а підлога почала гнити. Про сантехніку та кухню не варто й згадувати. Потрібно було повністю все міняти.
Багато грошей ми не мали. Взяли те, що подарували на весілля. Коли гроші закінчилися, а роботи було ще багато, довелося взяти кредит. Ми обоє на той час працювали, тож розраховували, що швидко виплатимо свій борг. Через два місяці Іра дізналася, що вагітна. Її стан дозволяв бажати кращого, тож дружині довелося піти з роботи, щоб зберегти дитину.
До народження нашого сина квартира була готова. Ми переїхали напередодні пологів. Іллюшу принесли в чисте та красиве помешкання. Тесть теж приїхав подивитися на плоди нашої праці. Не міг налюбуватися тим, що ми зробили. Все розповідав, які ми молодці, що так швидко впоралися та ще й сантехніку замінили. Він теж планував робити тут ремонт, але з його пенсією про це можна лише мріяти.
Пів року ми жили у квартирі й ні про що не хвилювалися. Поки одного разу напередодні Нового року до нас не заявився Вадим Іванович зі своїми речами. Старий сказав, що не може зимувати на дачі, бо вже витратив усі заготовлені дрова, тож там дуже холодно. Він дав нам день, щоб ми звільнили його квартиру. Іра втратила дар мови, а я лише й міг думати про ті суми, що вклав у стіни цього дому.
Дружина ніби вийшла сама з себе. Вона страшенно розлютилася на тата. Сказала, що так справи не робляться. Пішла на кухню, а далі ми почули жахливий тріск та шуршіння. Іра збивала плитку молотком, а потім прийнялася обдирати шпалери. Тато почав слізно її молити не робити цього, адже у нього немає грошей на новий ремонт. Та її було не зупинити. Я боявся підійти до неї, щоб самому не отримати по голові.
Заспокоїлася дружина лише тоді, коли почула плач сина. Пішла до кімнати забавляти малого та збирати речі. Після того випадку добрий рік ми не спілкувалися з Вадимом Івановичем. Жили у моїх батьків, тіснилися, як могли. Тесть декілька разів намагався зв’язатися з дочкою, вона не відповідала. Якось він перехопив мене на вулиці та просив вибачення. Сказав, що ми можемо повернутися у квартиру на весну та літо. Та я відмовився. Життя навчило, що краще мати своє, ніж чуже. Зараз ми відкладаємо кошти на покупку квартири.
Мої батьки обіцяли допомогти, та й мати Іри, коли почула про вчинок колишнього чоловіка була шокована. Вона вже надіслала нам пристойну суму грошей на перший депозит. Якщо дружина знайде роботу, ми наважимося взяти житло в іпотеку. З першим внеском, нашою зарплатнею та допомогою від моїх батьків, думаю, вдасться швидко все погасити.
А Вадим Іванович нехай насолоджується своєю подертою квартирою. Можливо колись Іра йому пробачить та це трапиться дуже і дуже не скоро.
