Я працюю психологом не перший рік. Свою професію обирала свідомо, тому що з дитинства люблю допомагати людям. Моя допомога особлива, вона не стосується якогось виконаного прохання чи фізичної активності. Моя допомога набагато глибша та змістовніша.
Зазвичай на першому сеансі мої клієнти відчувають себе сковано, незручно. Воно й зрозуміло, адже їм потрібно відкрити душу перед незнайомою людиною й розповісти про такі речі, про які навіть собі важко зізнатися. Та я вам скажу, що поділитися своїми проблемами з чужою людиною набагато легше та ефективніше, ніж із рідною.
Нещодавно до мене на прийом завітала одна жіночка. Скажімо її звали Оксана. Оксана має досить серйозну проблему – вона не може відкритися та довіритися чоловіку. Через це у свої 34 роки досі самотня, хоч і мала кількох претендентів на свою руку та серце. Коли її стосунки заходять до освідчення, вона старається їх якомога швидше розірвати. Причина не в чоловіках, причина в ній самій.
Тут справа двояка. З однієї сторони жінка розуміє, що час підтискає й ніби не проти побудувати родину. А з іншої, Оксана має якийсь негативний фактор, який не дозволяє їй наважитися на цей крок.
Можливо жінка й сама не розуміє, що це за фактор та де він узявся. Саме тоді на допомогу приходжу я. Скажу вам, що і більшості випадків, усі проблеми моїх клієнтів походять родом із дитинства. Оксана не виняток. Я запитала у неї про батька. Від одного лише згадування цього слова, вона закривається в собі й втрачає настрій. Після кількох хвилин тиші починає говорити.
«Я не знаю, що означає це слово. Хто такий тато? Чоловік який допоміг мене зачати, мабуть, на цьому й все. Мій батько ображав маму, відколи себе пам’ятаю. Постійно кричав, обзивав, міг кинути в неї якимось предметом. Причини могли бути різні, але в основному – у нього просто не було настрою.
Коли я підросла, то почала маму захищати. Тоді діставалося й мені. Я не розуміла, чому мама терпить цього чоловіка у своєму домі. Мені хотілося втекти звідти й більше ніколи його не бачити, але що тоді буде з ненькою. Коли я закінчила школу й переїхала жити окремо, стало легше. Та я постійно хвилювалася за маму. Це був важкий період в моєму житті. Не хотілося б про це говорити»
«Які почуття ви відчуваєте до батька зараз, бувши дорослою?»
«Я рада, що його немає в моєму житті. Так спокійніше»
Та насправді Оксана не відчуває спокою ще з дитинства. Вона не сприймає чоловіків, вважає, що той, хто буде поруч образить. Жінка дивилася на таку модель сім’ї з дитинства й хоч сама того не розуміє, але підсвідомо шукає чоловіка, який буде схожим на її батька. Бо так їй звичніше, вона знає що очікувати від такого шлюбу. Я раджу їй пройти три етапи для кращого розуміння себе
І етап. Усвідомлення. Жінка повинна усвідомити, що в неї дійсно є проблема над якою потрібно працювати. Ця проблема полягає в поганих відносинах з батьком. Не тому, що він погано ставився до матері, а тому, що він не звертав уваги на існування власної дочки. Вона не отримала від нього необхідного виховання, любові та ласки. А материнська любов цього ніяк не компенсує.
ІІ етап. Прийняття. Після того, як Оксана визнає, що усі її теперішні біди від минулих образ, вона зрозуміє, чому не виходить побудувати власні стосунки. Найважче на цьому етапі – згадати усі образи. Від самих непримітних дрібничок до найболючіших спогадів. Над цим етапом ми працюватимемо найдовше. Оксані буде потрібен час, щоб пропустити через себе увесь той пережитий негатив.
ІІІ етап. Переосмислення. Жінка повинна зустрітися з батьком й запитати у нього, чому він так себе поводив. Почувши істину причину, у неї буде два варіанти. Або зрозуміти його й пробачити. Або розповісти про все, що наболіло й все одно пробачити. Ми не зможемо розпочати нову книгу, поки не поставимо крапку в останньому реченні старої.
Якщо Оксана успішно пройде ці три етапи, а я впевнена, що так і буде, вона зуміє побачити себе з іншої сторони. Тоді й чоловіки відкриються для неї по-новому.
