З Галиною Василівною я познайомився задовго до того, як запропонував її дочці Лесі свою руку та серце. Довгий час з Лесею ми просто дружили. Я частенько гостював у їхньому домі, мені там були раді. Допомагав жінкам з чоловічою важкою роботою. То картину прибити, то труби прочистити, телевізор налаштувати, щось полагодити.
Чоловік Галини Василівни помер, коли дочка була ще маленькою. Все життя мати дбала про неї самостійно. Іншої рідні вони не мали. Леся не була обділена любов’ю чи турботою. Можливо дівчинці й не вистачало батьківської руки, але мамине серце робило набагато більше.
Леся мені подобалася довгий час. Ми разом ходили на уроки танців й танцювали у парі ще з 6 років. Наважитися розповісти про свої почуття не вистачало сміливості, саме Галина Василівна відкрила мені очі на світ: «Синку, що ти чекаєш, життя не стоїть на місці. Я бачу, як ти на неї дивишся. Якщо не зробиш перший крок, хтось зробить його за тебе. Тоді кусатимеш лікті й жалкуватимеш, що так і не наважився».
Ми мали розмову, коли Лесі не було вдома. Тільки вона повернулася, мати вигадала невідкладні справи у місті й побігла, залишивши нас наодинці. Тоді я в усьому зізнався дівчині, ми почали зустрічатися. Через декілька місяців одружилися й почали жити разом. У мене була власна квартира, дісталася від бабусі, дружина переїхала до мене. Галина Василівна залишилася жити самою. Поки була робота, жінка й не зважала, що немає до кого заговорити у власному домі. Та коли теща потрапила під скорочення, впала у затяжну депресію.
Ми часто її навідували й те, що бачили перед собою не подобалося нікому. Галина Василівна втратила жагу до життя. У квартирі не прибрано, їжі немає, сама вона одягнена в якийсь подертий старенький костюм. Раніше такого бути не було. Наша підтримка та відвідини нічого не давали. Навіть новина про те, що вона стане бабусею не викликали бажаної радості.
На разі ми стараємося навідувати Галину Василівна якомога частіше. Леся готує їй їжу або готує напівфабрикати. Я змушую виходити тещу з квартири у парк, щоб погуляти та подихати свіжим повітрям. Поки нас немає, дружина наводить лад у домі. Ми робитимемо це поки матимемо можливість та коли з’явиться дитина – все зміниться.
Як допомогти Галині Василівні повернутися до звичного життя, можливо ви щось порадите?
