Ніколи не знаєш, де щось втратиш, а де що знайдеш.
Я звичайна студентка педагогічного університету. Навчаюся уже третій рік, зовсім скоро стану кваліфікованим вчителем. Мої батьки змалечку прищеплювали у мене усі добрі якості хорошої людини. Можливо це і вплинуло на вибір майбутньої професії.
З навчанням проблем не було, оскільки я гарно навчалася, то була звільнена від сесії. А от на життя мені катастрофічно не вистачало ні часу, ні грошей. Батьки допомагали фінансово, але того вистачало лише на оренду квартири. Щоб не просити у них більше, влаштувалася на роботу офіціанткою. Зарплата звісно не велика, але на невеликі потреби вистачає.
Одного разу у нашому закладі вечеряв досить привабливий чоловік. Він був не сам, а в супроводі красивої дівчини. Пара багато сміялася й показувала щось один одному на телефоні. Через деякий час чоловік попросив рахунок й поспішив зі своєю супутницею на вихід.
Я вже прибирала їхній столик, коли помітила на сидінні телефон. Видно, що модель дуже дорога. Мій кнопковий навіть поруч не лежав. Цікаво, скільки мені доведеться працювати, щоб придбати собі такий же. Я роззирнулася довкола, шукаючи власника, але його ніде не було видно.
Дуже хотілося залишити знайдену річ собі, але батьки виховали мене інакше. Людям потрібно допомагати. Не гаючи більше часу, взяла телефон й вибігла на вулицю наздоганяти своїх відвідувачів. Добре, що ця парочка вирішила посидіти у парку навпроти. Одразу побігла до них.
-Містере, містере! Ви забулися у нашому закладі свій телефон.
Чоловік одразу кинувся до своїх кишень, щоб переконатися у правдивості моїх слів.
-Дійсно! Який же роззява. Невже у наш час ще є такі чесні люди – чоловік посміхнувся до мене, читаючи на бейджику моє ім’я.
-Даринко, сподіваюся, я залишив вам достатньо чайових.
-Не скаржуся, дякую!
-Це я вам дякую! Ви врятували мою кар’єру. Мені не шкода телефону, тут номери усіх моїх клієнтів і планер зустрічей на найближчий місяць. Якби я загубив телефон – це був би крах моєї кар’єри. Дозвольте вам віддячити. Повечеряєте зі мною?
Я ніяково подивилася на дівчину, що сиділа на лавці й слухала нашу розмову. Чоловік глянув туди ж. Пара розсміялася.
-Точно, який же я не ввічливий. Це Настя, моя люба сестричка, думаю вона не проти.
-А я подумала…Та не важливо. Я з радістю з вами повечеряю.
З миті нашого знайомства минуло два роки. На разі ми плануємо весілля. Повернути телефон було правильним рішенням.
