Дружина знала, що її кохання одностороннє. Я не запевняв її марними сподіваннями, не обіцяв кохати до віку, проте дав зрозуміти, що ніколи не ображу й завжди буду поруч

Аліна була моїм першим та єдиним коханням. Ми одружилися досить молодими й одразу вирішили, що хочемо стати батьками. Після народження сина добавилося турбот, але вони були приємними. Я працював на роботі й забезпечував родину, дружина дбала про сина та облаштовувала домашній побут. Усе в нас було добре, а потім, наче хто зурочив.

Спершу не стало Аліни. Це сталося так раптово, що я досі не можу оговтатися. Прикра випадковість. Дружина потрапила в автомобільну катастрофу, лікарі не змогли її врятувати. Мені довелося пересилити себе, щоб залишитися на цьому світі. Усе заради Михайлика.

Після см _ерті матері, син змінився. Я бачив, як сили покидають його маленьке дитяче тільце й думав, що це так трагедія вплинула на дитину. Та коли Міша втратив свідомість, зрозумів, що справи погані. Дитині зробили обстеження у клініці. Висновок лікаря погасив ту іскорку надії, яка жевріла у моєму серці. Син хворий, потребує дорого вартісного лікування.

Ясна річ, грошей у мене не було. Навіть якщо почну просити у знайомих чи колег, тієї суми не вистачить навіть на одну процедуру. У важку хвилину у нашому житті з’явилася Уляна. Дівчина була найкращою подругою моєї покійної дружини, проте вони припинили спілкування, коли Уля виїхала жити за кордон. Почувши, яке нещастя сталося з її подругою, вона вирішила навідати мене й Мішу.

Уляна була чужа людина, я бачив її вперше у своєму житті, проте довірив усі свої хвилювання та проблеми. Поруч неї було спокійно. Вперше я комусь скаржився й жалівся. З душі ніби важкий вантаж впав, стало легше дихати. Уляна сказала, що не залишить мене у важку хвилину й допоможе Міші.

Дівчина організувала збір коштів на операцію моєму синові. Через свої знайомства та друзів, знайшла іноземного благодійника, він пожертвував майже всю необхідну суму. За декілька днів вона зібрала кошти й мого сина прооперували. Уляна не відходила від мене ні на мить. Мішу ми провідували разом.

Нещастя зближує людей. Я звик до цієї спокійної та впевненої в собі дівчини. Давно мені не було спокійно й навіть вдалося одну ніч поспати, поки Уля сиділа поруч Михайла. Я бачив, як вона на мене дивиться, сумнівів не було – ця дівчина відчуває якісь почуття. Я не міг дарувати їй кохання, але й відштовхувати не збирався.

Запропонував залишитися з нами, вона погодилася. Деякий час ми жили, як друзі. Безмірна вдячність та повага зробили певною мірою свою справу – ми зблизилися. Хоч я продовжував кохати свою покійну дружину, вирішив, що Уляна стане прекрасною мамою для Михайла. Ми одружилися.

Дружина знала, що її кохання одностороннє. Я не запевняв її марними сподіваннями, не обіцяв кохати до віку, проте дав зрозуміти, що ніколи не ображу й завжди буду поруч. Можливо перший час вона й сердилася, старалася сподобатися й ревнувала до Аліни. Через це багато сварилися, але розходитися не збиралися.

З часом Уляна змирилася зі своєю роллю у моєму житті. Наші стосунки були побудовані на почуттях взаємоповаги та довіри. Варто зазначити, що це набагато надійніше за кохання та пристрасть. Коли Михайлик підріс й зміцнив здоров’я, дружина повідомила прекрасну новину – ми станемо батьками.

У нас народилася донечка Мілана. Батьківство принесло приємні турботи у наше розмірене життя. Уляна відкрила у собі багато нових якостей, вона прекрасна мати. Михайлик теж не відчував брак любові й допомагав нам із малечею. Кожного дня я підіймався з ліжка з думкою, що щасливий. Мені довелося чимало пережити, але усі ті нещастя, лише загартували мій характер.

Інколи я думаю про те, що було б, якби Уляна повернулася за кордон. Відповідь однозначна – наше з Михайликом життя не наповнилося б яскравими барвами.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Дружина знала, що її кохання одностороннє. Я не запевняв її марними сподіваннями, не обіцяв кохати до віку, проте дав зрозуміти, що ніколи не ображу й завжди буду поруч