Дорогою в пологовий ми потрапили в aвтokат _астpoфy. У 18 років залишилась я сама з маленьким сином на руках. Без освіти та надії на хороше майбутнє.

Батьки мене віддали заміж у шістнадцять років. Не по коханню чи вагітності, просто ми мали дуже велику родину, а батьки не могли нам всім дати повноцінне забезпечення. Батько ще й мав інвалідність після падіння з сараю. Тож я не дуже і заперечувала. Тим паче хлопець, за якого мене видавали був непоганим. Спокійний, добрий. Весь час бачила, як він ходив по селу та підгодовував котів та собак, яких сусіди викинули на вулицю. Гадаю, такі вчинки говорять про людину більше, ніж слова.

Через місяць нам зіграли весілля. Невеличке. Були тільки найрідніші. Я переїхала до нього додому. Чесно сказати, гадала, що мені доведеться тяжко, але ж ні. Чоловік мене ні до чого не примушував. Був терплячим та чуйним. Я почала його дуже поважати. Згодом з’явились почуття. За ним помітила те саме. Напевно, запорукою міцного шлюбу і є в першу чергу повага одне до одного.

Незабаром, після того, як ми почали розуміти, наскільки важливі одне для одного, я завагітніла. Ми чекали на синочка. Та щастя наше не продовжилось так довго, як хотілось би. Коли в мене почались перейми, чоловік посадив мене в машину, та чимдуж повіз до лікарні. Дорогою ми потрапили в автокатастрофу через п’яного водія, який протаранив наше авто мало не лоб в лоб. Чоловік встиг вивернути кермо у свою сторону, та прийняв удар на себе. В результаті я лишилась вдовою. Дитину, дякувати Богу та лікарям вдалось врятувати. Цим я себе й тішила. Проте, з кожним роком, як ріс мій синочок, росли і його потреби. Хто каже, що на малих дітей більші витрати, ніж на дорослих, ніколи тих дорослих не забезпечували!

Хоч я й жила разом зі свекрами весь цей час, проте забезпечувала малого самостійно. Вони лише купувати йому подарунки та гостинці, як і решта бабусь з дідусями. Коли син пішов до першого класу, рік я ледь змогла витягнути фінансово. На жаль, через те, що я не мала вищої освіти, не могла знайти собі високооплачувану роботу. Доводилось працювати касиром в обласному центрі. Після довгих роздумів, я прийшла до свекрів з проханням про допомогу з сином. Просила, щоб вони доглядали його, а я поїду на заробітки. Варіантів заробити більше я не мала, а син росте, та я прекрасно розумію, що скоро йому знадобляться і кишенькові гроші, й гарний одяг, телефон, комп’ютер…як заробити на це все, забезпечуючи малого самостійно?

Свекри спершу не оцінили моє прохання, проте наступного ранку сказали що згодні. Видно, оцінили всю ситуацію, та зрозуміли, що я маю рацію. Діватись нікуди. Тож через місяць я вже сиділа в мікроавтобусі який прямував до Італії. Там мене чекала родина, яким я мала готувати смачно поїсти та прибирати. Робота не надто тяжка, враховуючи, що дома я те все робила безплатно що дня.

Родина мене зустріла прямо на вокзалі. Приїхали до них додому, вони виділили мені невеличку кімнату на перший місяць, поки я не знайду собі житло. Все складалось дуже добре. Подружжя було досить молодим. Чоловіку десь під сорок, жінка трішки молодша, приблизно мого віку.

Попрацювала я в них десь місяці два, та помітила ознаки уваги від чоловіка у свою сторону. Все б нічого, проте він мені теж дуже подобався. Розлучницею я ставати не хотіла, тому тримала себе в руках, та присікала його залицяння. З кожним днем ставало все складніше це робити. Аж поки я не стала свідком однієї пікантної ситуації. Поки господар дому поїхав на зустріч по робочім питанням, я прийшла за розкладом готувати обід та вечерю. Коли зайшла до вітальні, мала свій ключ від дому, то побачила на канапі його дружину з молоденьким жигало. Звісно, я відразу вийшла з дому, прогулялась годинку по вулиці. Дала їм час забратись звідти.

Тепер я прекрасно розуміла, що дорога мені відкрита. Стримувати більше себе не буду, та розповім про побачене.не люблю, коли обманюють найрідніших. До того ж, а раптом у нас все вийде? Я молода жінка, чому не можу дозволити влаштувати особисте життя? Гадаю, син мене зрозуміє. Тим паче життя в Італії набагато комфортніше ніж в селі без особливих зручностей.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

16 − 2 =

Дорогою в пологовий ми потрапили в aвтokат _астpoфy. У 18 років залишилась я сама з маленьким сином на руках. Без освіти та надії на хороше майбутнє.