Я старався бути хорошим батьком, тому до виховання своєї донечки підходив досить м’яко. Частенько Евеліна робила шкоду і я, замість того, щоб насварити все жалів її й не приділяв цьому належної уваги. Жінка неодноразово повторювала, що я повинен бути суворішим батьком. Та у нашій родині я грав роль доброго поліцейського.
Евеліна виросла досить впевненою в собі дівчиною, що знає собі ціну. Її твердий та запальний характер – це заслуга дружини. Від мене дочці передалися лише риси зовнішності. Цього року вона вступила у місцевий університет. Навчається на факультеті журналістиці. У цій сфері Евеліна відчуває себе, як риба у воді. Майже постійно сидить у ноутбуці й про щось пише.
Я був радий, що увага доньки прикута до навчання. Значить на хлопців у неї не вистачало часу чи інтересу. Все змінилося одного суботнього вечора, коли Евеліна заявила про свій намір з’їхатися зі своїм хлопцем.
-У тебе є хлопець? – здивовано запитав я.
-Так, ми зустрічаємося уже давно й кохаємо один одного.
-І як давно, дозволь поцікавитися?
-Три місяці.
Посмішка сама собою з’явилася на моєму обличчі. Три місяці досить вагомий термін, щоб прийняти рішення жити разом.
-А де, доню, ви будете жити?
-У нас вдома.
-Е ні, якщо ти така доросла, що здатна приймати важливі рішення, то й жити повинна окремо. Твій хлопець має гроші, щоб орендувати квартиру, платити за комунальні послуги, купувати продукти, одяг й оплачувати твій контракт?
-Якщо ти думаєш, що я не можу жити без вашої підтримки, то помиляєшся. Ми впораємося й без вашої допомоги.
Дружина не витримала й втрутилася в нашу розмову.
-Значить так, дорогенька моя, нікуди з цього дому ти не підеш! Ти диви на неї! Поки ми тебе забезпечуємо й даємо дах над головою, ти слухатимеш своїх батьків. А про твого коханого навіть чути не хочу. Виповниться 18, розпишетеся, тоді і йди на всі чотири сторони.
Як я й очкував заборона дружини ще більше розізлила Евеліну. Вона зібрала свої речі, взяла ноутбук, тостер та фен й пішла з дому.
-Ну навіщо ти так з нею? Знаєш же, який характер у дочки. Тепер думай куди вона пішла та де буде ночувати.
-Нічого твоїй доньці не станеться. Бачила я її кавалера. Він живе у будинку навпроти. Його мамаша ще та стерва. Наша Евеліна там і тижня не витримає. Через два дні уже буде вдома й проситиме вибачення.
Така впевненість дружини мене заспокоїла. Евеліна не виходила на зв’язок три дні. На четвертий зателефонувала сама, попросила скинути грошей їй на картку, бо закінчилися. Я вирішив грати за її правилами, тому відмовив:
-Доню, так не робиться. Дорослі люди розв’язують свої проблеми самостійно. Потрібні гроші – піди зароби.
Вона кинула слухавку, але через два дні знову зі мною зв’язалася.
-Тато, ви чого не заплатили за моє навчання. Мене куратор уже двічі до себе викликала.
-Так ти ж маєш чоловіка, то хай він і заплатить.
На вихідних ми з дружиною пішли до супермаркету закупити продукти. Коли повернулися додому на нас чекав приємний сюрприз. Евеліна поралася на кухні, готувала вечерю. Побачивши нас, винувато опустила голову та попросила пробачення.
-І як тобі сімейне життя?
-Думаю я ще не готова жити окремо. Біля батьків найкраще.
