Доню, не муч себе. Мій син не та людина, а це життя не те, на яке ти заслуговуєш. Йди. Якомога далі та якомога швидше. Нехай Сергій і мій син, та я ж бачу, що він п _аckyдна людина. Саме тому, що він мій син я його й терплю. А ти не маєш.

Як то жити з розуміючою родиною я взагалі не розумію. Це для мене щось із розряду нездійсненної мрії. Перша половина життя в мене протікала в родині, де жінок за людей не дуже рахували. Більш як домашня прислуга, чи то й гірше. З маленького я не знала ніяких батьківських пестощів. Тільки почала себе пам’ятати, я мила посуд, прибирала в будинку, готувал аїсти, прала одяг, інколи руками. Іграшок як таких не мала. Батьки вважали, що то дірна трата грошей, краще ж пустити їх на покупку цигарок, чи дорогого алк оголю, який вони любили в ипивати вечером пере каміном, додадючи собі важливості. фу… досі ненавиджу ці спогади.
Далі моє життя не дуже то й змінилось. Я вийшла заміж. не так по коханню, як хотіл а втекти з того злощасного будинку. Мої знайомі дивувались, чому я так хочу звідти втекти, та що я кому буду пояснювати? не можна зрозуміти всю глибину проблеми, якщо сам в ній не побував, та й кому взагалі цікаві чужі проблеми?
Чоловік мені трапився такий собі. Ми з ним зустрічались десь пів року, потім він зробив мені пропозицію.Я вчепилась за цей шанс втекти, ніби за останню соломинку. та як же я помилялась… Сергій був чоловічком середнього росту, хирлявий і з паскудненькм характером. Він мав два великих передніх зуба. В мене завжди асоціювався з кролем, який захворів чумкою. ха! ха-ха!
Прожили ми в шлюбі десь пів року, та до мене прийшло розуміння, що нічого не змінилось. Цей чоловічок не був моєю соломинкою, скоріше якорем, який тягнув мене все глибше та глибше до темного дна. Через свою не ладність фігурою, він намагався компенсувати все поведінкою. Пробував керувати, та коли зрозумів, що я не огризаюсь, почав робити це весь час, інколи гарненько перегинаючи палку. Та я не сперечалась. Його поведінка не стала для мене чимось новим. Якось на мій День Народження прийшла до нас в гості свекруха. Жінка вона була видна. Навіть не розумію, яким чином в неї з’явився такий син? Вона принесла мені тортика, та невеличкий подарунок. Чоловік, не вважавши цю подію чимось важливим, пішов дивитись телевізор. Коли я відкрила подарунок, мало не втратила свідомість. Там було маленьке кольє сердечком, на якому дрібними буквами написано – “ти все, що тобі потрібно”.
– Доню, не муч себе. Мій син не та людина, а це життя не те, на яке ти заслуговуєш. Йди. Якомога далі та якомога швидше. Не хорони себе заради когось.ти ж навіть життя справжнього не знаєш. Нехай Сергій і мій син, та я ж бачу, що він паскудна людина. Саме тому, що він мій син я його й терплю.А ти не маєш.
Мама міцно мене обійняла, а в мене по очах котились величезні сльози. я ридала беззвучно та так гірко. в душі просто кричала. нарешті хоч хтось почув мої безмовні страждання.
Я посміхнулась мамі, та вперше побачила, як хтось так щиро посміхається мені. Потім відпустила її, взяла свій верхній одяг, взуття та той дорогоцінний подарунок та пішла. Куди? сама не знаю. Мабуть, в краще життя.