Доброго дня! можна Антона? Я його дівчина. А ось це – його майбутня дитина, яка потребує батька. – я вказала пальцем на свій живіт. Бабуся почала плакати. в кімнаті поруч хтось повеселився.

Ми були геть молодими, та навіть малими. як і всі підлітки, вважали, що знаємо більше за дорослих. нічого нам підказувати не потрібно, ми самі розберемось. Хотілось жити дорослим життям, мати дорослі розваги, от тільки ми геть не розуміли, що ці дорослі розваги мають не менш дорослі наслідки. Ось таким чином в одинадцятому класі я мала стати мамою, а Антон батьком. Тільки от Антон був навіть меншим від мене, на рік, так все ж.
Коли я дізналась, що при надії, щось з цим робити було вже неможливо. насправді, я дуже сумніваюсь, що погодилась би на переривання. Як не крути, а в середині мене вже жило дитинчатко. Цією новиною я шокувала Антона. хто-хто, а він точно не був до цього готовим. В нього в голові були лише гульки, алкоголь, та головною розвагою стояли мопеди. Оооо так, він їх обожнював. Він був тим поганцем, що опівночі вжикає під вікнами в спальних районах містах. Зі сторони тих, хто це робив – це весло, а от зі сторони тих, хто намагався спати – прибити хотілось.
Коли я повідомила Антону про вагітність, він удав, що щасливий, а потім пропав. Його не було два місяці. Мій живіт було вже помітно, та я всім казала, що просто поправилась. От тільки моїх батьків не обманути. Вони відразу все зрозуміли. Змиритись з цим було тяжко, та що робити? дороги назад вже не було. звісно, вони були розчаровані в мені. Батько вже який місяць зі мною не розмовляє. Мама поринула в скуповування всіх малюкових речей. шафа вже навіть не закривалась від покупок, а їй все було мало. Вона раніше хотіла двох діток, та змогла виносити тільки одну. Тож нехай вона була зла на мене, та в душі раділа.
Скоро підходив термін пологів, Антон зник навіть зі школи. Кінець кінцем я вирішила зробити те, що відкладала так довго – піти до нього додому. Двері мені відкрила стара жінка, я так розумію бабуся Антона. За нею відкривався не найкращий краєвид. Стіни в старих пожовклих шпалерах. в деяких місцях геть відсутні. старі меблі та штори. в задній кімнаті працював голосно телевізор.
– Доброго дня! можна Антона? Я його дівчина. А ось це – його майбутня дитина, яка потребує батька. – я вказала пальцем на свій живіт.
Бабуся почала плакати. в кімнаті поруч хтось повеселився.
– Доню, та хіба ти не бачиш, яка нам дитина? Ми себе нормально прогодувати не можемо, а ти дитина. Хочеш, зайди. Антон на кухні сидить. розбирайтесь, що будете робити. Я тут ні до чого.
– А батьки де? врешті, це потрібно разом вирішувати.
– Немає. вже п’ять років як.
Ой. В мене аж серце зажалось. Декілька хвилин я вагалась, заходити, чи ні.
– Антон. Ти знаєш, де мій дім та номер квартири. Ти знаєш, що це твоя дитина. розважаючись зі мною, ти мав розуміти, до чого це може привести. Якщо ти хочеш використати своє становище бідолашного та бідного хлопця, то нехай воно так і буде. Краще щоб дитина не мала взагалі батька, ніж такого безвідповідального!
Зла, чи то на себе, чи то на Антона, а може, і взагалі на світ, я пішла додому. Нічого. Впораюсь і сама! Батьки допоможуть. Ми, дякувати Господу трішки запасів маємо, разом все переможемо. По щоках котились сльози. Я розуміла, що була малолітньою дурепою, а батьки мали повноцінне право на мене злитись.