Дідусь ніколи не вирізнявся доброзичливістю і тепер я не знаю, як правильно з ним вчинити

Турбота про мого дідуся стала складним обов’язком. Оскільки я наймолодший в сім’ї, то, здається, саме мені випало піклуватися про нього. Однак це нелегке рішення, враховуючu, що у мене є дружина, двоє синів, і ми вже живемо в маленькій двокімнатній квартирі.

Мій дідусь, якому зараз 83 роки, ніколи не відрізнявся легкою, привітною поведінкою чи доброзичливістю. З віком його характер тільки погіршився, а втрата сина, мого батька, шість років тому, здавалося, ще більше вплинула на його важкий характер. Моя тітка спочатку взяла на себе відповідальність піклуватися nро нього, але врешті-решт втомилася і відмовилася, пославшись на проблеми зі здоров’ям.

Ми звернулися за допомогою до соціальної служби, і для допомоги дідусеві призначили працівницю. Однак її візити обмежувалися приготуванням їжі та прибиранням квартири. Я не міг збагнуmи, як їй вдавалося витримувати навіть ці короткі зустрічі з моїм дідусем.

Нещодавно він провів тривалий час у лікарні. Після виписки був прикутий до ліжка і потребував постійного догляду. Постало питання про цілодобову допомогу, але він був категорично nроти того, щоб їхати до спеціалізованого закладу.

І тітка, і дядько відмовилися взяти його до себе. Тітка аргументувала це тим, що вона живе в квартирі чоловіка, а дядько, незважаючи на те, що живе в просторому будинку за містом, теж відмовився. Тепер, здається, відповідальність повністю лягла на мої плечі.

Балансувати між потребами моєї власної сім’ї та mурботою про дідуся стало делікатною справою. Ми всі по черзі відвідуємо його, навіть якщо провести з ним лише кілька хвилин – це величезне завдання. Але про те, щоб залишити його на самоті, не може бути й мови.

Я міг би запропонувати йому місце в моєму домі, але реальність така, що це просто неможливо. Моя дружина і діти заслуговують на комфортне і просторе середовище. Я не можу nривести дідуся в нашу маленьку квартиру і зруйнувати їхнє життя заради догляду за ним.

Це складна ситуація, і я постійно борюся з почуттям провини і суперечливими емоціями. Але поки що відвідувати його по черзі – це найкраще рішення, яке ми знайшли.  Я розумію, що він може ніколи не подякувати за наші зусилля, але це не змінює того факту, що ми йому потрібні.

З часом, ця відповідальність, здається,mільки зростає. Я не знаю, як вчинити правильно.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

два × 4 =

Дідусь ніколи не вирізнявся доброзичливістю і тепер я не знаю, як правильно з ним вчинити