Я народилася та виросла у селі у звичайній середньостатистичній родині. Мама працювала медичною сестрою у школі, а батько водієм. У випускному класі на дискотеці познайомилася із Павлом. Хлопець був старшим від мене на сім років.
Різниця у віці не завадила нам почати зустрічатися. Він здавався мені таким дорослим та мудрим. Говорив правильні речі, будував плани на майбутнє. Розповідав багато цікавих історій зі свого життя. Ставився до мене дуже добре. Постійно дарував квіти, подарунки, водив на побачення. Ці стосунки здавалися мені ідеальними.
Згодом я вступила до університету й нам довелося розлучитися на певний час. Ми продовжували зустрічатися й підтримувати зв’язок на відстані. Я часто приїжджала додому, тому фактично кожні вихідні ми з Павлом зустрічалися. Відстань не завадила нам зберегти почуття, але я помітила, що поведінка мого хлопця почала змінюватися.
Він не був таким хорошим, як раніше. Мені здавалося, що ця холоднеча в стосунках з’явилася через те, що ми рідко бачимося. До того ж я багато часу приділяю навчанню. Ми постійно сварилися. Під час цих сварок я дізнавалася про себе багато чого цікавого. Не можу пояснити чому, але я вирішила спробувати врятувати те хороше, що між нами було.
Після випускного влаштувалася на роботу у місті. Мої батьки купили мені будинок, ремонт я робила власними силами. Павло переїхав жити до мене не одразу. Він хотів, щоб ми жили біля його матері в селі. Перспектива кожного ранку чимось добиратися на роботу, а потім з роботи мені не подобалася. До того ж навіщо жити біля свекрухи, якщо я маю власне житло.
Пів року, Паша приїжджав до мене, як гість. Ми вечеряли, потім він відправлявся у вітальну дивитися телевізор, а я займалася хатніми справами. Такі стосунки були дуже не зрозумілими, тому я поставила його перед вибором. Або він переїжджає до мене й живемо, як родина, або залишається у своєї матері.
Через тиждень він перевіз свої речі, правда кажучи, дві сорочки й джинси не можна було назвати суцільним переїздом. Й ми почали організовувати спільний побут. Я продовжувала займатися хатніми справами. Сподівалася, що Павло візьметься за чоловічу роботу, але він навіть не збирався бруднити руки.
Коли нам привезли дрова на зиму, розраховувалася я зі свого гаманця. Павло заявив, що він тут на пташиних правах, тому не знає, де буде зимою. Коли потрібно було їх порубати й скласти, він знову відмовився. Адже він мені не цивільний чоловік й не збирається наробляться задарма. «То може тобі ще й заплатити за це?» – не витримавши напруження запитала я. «Можеш» – відповів хлопець.
Так продовжувалося довгий час. Коли я почала робити ремонт у будинку, то все купувала за власні гроші, й наймала людей для робіт. Продукти купувала я, за комунальні послуги платила я, усі витрати на будинок оплачувала також я. Єдине, що робив Паша – це піклувався про свою дорогоцінну машину.
Правда і тут не обходилося без моїх грошей. Якщо я просила кудись мене завезти, то повинна заправити машину. Якщо дорогою вона ламалася, то ремонт теж повинна оплатити я. І все це тому, що ми не одружені. Наче це моя провинна, мабуть, він вважав, що пропозицію теж повинна робити я. Правда кажучи, останнім часом я сумнівалася, що ця людина взагалі мені потрібна. Нічого окрім нервів та розчарування, Павло мені не давав.
У моїх батьків наближалася річниця шлюбу – 25 років. Нас запросили на святкування. Разом з Павлом ми ходили по магазинах і я попросила допомогти мені обрати для них подарунок.
-Твої батьки – ти й обирай. Я їм хто такий?
Я одразу вловила його невдоволений настрій, тому покинула намір обрати якусь гарну річ разом. Павло робив так постійно, коли ми збиралися в гості до моєї рідні. Одразу набундючився й ходив з невдоволеним лицем. Звідки така неприязнь до них, я не знала, але це було неприємно.
На сімейне святкування ми теж їхали після скандалу. Мама запросила нас на 5 годину вечора. Павло повернувся додому о сьомій. Коли я запитала, чому він так затримався, той пояснив, що був у своєї матері, бо давно її не навідував. Ми запізнювалися на дві години тому, що він скучився за ненькою саме в цей день. Я зрозуміла, що зробив він це навмисне.
Потім у нього бензин в машині закінчився й мені довелося чекати поки він заправить повний бак. Словом, до батьків ми добралися після восьмої години. Половина гостей уже розійшлися. Мама з татом нас радо прийняли й запросили до столу. Ми посиділи хвилин 20, коли Павло почав нити, що пора додому. Моєму терпінню приходив кінець й коли дядько жартома запитав, коли вже погуляє на нашому весіллі, я випалила: «Ніколи».
При всіх сказала Павлу, що він жахливий хлопець і я не збираюся жити з ним наступні років 30, поки смерть не розлучить нас. Він зживе мене зі світу набагато раніше. Батьки хотіли мене заспокоїти, але емоції взяли гору і я розповіла, як насправді ми живемо та який він лінивий та безрукий чоловік.
Закінчилося тим, що я забрала у Павла ключі від свого будинку й наказала повертатися до своєї матусі. Цей негідник заявив, що я повинна повернути йому гроші за дорогу сюди, адже ми їхали до моїх батьків. Тоді я вдарила його ж зброєю «А я тобі не цивільна дружина, щоб витрачати свої гроші на твій автомобіль. Всього найкращого!»
З того часу ми не бачилися. Я невимовно рада, що знайшла в собі сили розірвати ці кляті стосунки. Шкода, що свято батькам зіпсувала, але вони раді, що дізналися правду й підтримали мене у моєму рішенні.
