Чоловік забрав мене з того дому в сльозах. Я ще декілька раз чула про рідних батьків краєм вуха. Але спілкуватись не бажала.

Я росла в родині, скажімо, не самій щасливій. Спершу, мама з татом подавали дуже великі надії. Вони були парою по фігурному катанню. Практично весь час вони займали перші місця на змаганнях, подорожували світом. Фігурне катання стало для них обох справою всього життя, до речі, завдяки йому вони й познайомились. Життя тільки набирало обертів, як ось, на одному з турнірів вони впали під час складної підтримки. Численні вивихи та по перелому на кожного поставило хрест на їхньому майбутньому. Деякий час, звісно, вони намагались відновитись. Коштовні терапії, коштовне лікування закордоном. Проте травми виявились фатальними для розвитку кар’єри. Весь час реабілітації за мною приглядала бабуся. Мені тоді ще й п’яти років не було. Я з захватом дивилась записи виступів батьків. Казала, що як виросту, то стану як вони! Мама з татом тільки посміхались кутиком рота.

Через деякий час, бабусі не стало. Батьки через невдалу кар’єру постійно п иячили. Було простіше в ипити чарку та пожалітись, яке життя несправедливе, аніж взяти себе в руки, та знайти заняття, навіть з такими травмами. Багато хто зі спортсменів йде в тренери. Тим паче о свого часу пара мами й тата були легендою! До них би черга стояла з охочих навчатись. Але ж ні… З того часу я належала сама собі. Інколи Батьки згадували про моє існування, та балували новим теплим светром, чи штанами. А так, зазвичай, я одягалась в те, що люди залишать біля сміттєвих баків, або ходила в центр допомоги бездомним. Там давали смачнющий гороховий суп.

Час йшов. Моє життя все більше здавалось схожим на невдалу драму. Школу я майже не відвідувала. Просто сідала в трамвай, та каталась в ньому цілими днями. Бувало, аж поки водію не потрібно було їхати в ДЕПО. Так я і зустріла родину, яка замінила мені рідних. Жіночка, яка працювала водієм, не один день мене бачила у своєму транспорті. Інколи говорила зі мною, запитувала, чому не йду навчатись. мені було нічого відповісти. Сьогодні вона просто запитала, чи я була голодна. А я була, дуже сильно.

Антоніна Михайлівна запросила мене додому. Дала одяг, відвела у ванну та нагодувала. Такої картоплі з грибами я ще ніколи не куштувала. Жила вона не багато, мала чоловіка, який працював прибиральником, та сина. Йому було вже десь під двадцять років.

Після вечері Тоня запропонувала мені лишитись на ніч. А я була тільки щаслива від того. Поспати вночі спокійно, щоб ні хто п’яний не ламав двері у твою кімнату, щоб зігнати злість за невдале життя – подарунок долі.

Зранку я зібралась, та пішла до школи. Після уроків мене забрав чоловік Тоні, провів додому. Мені було соромно показати, як я жила. Він знайшов клітчасту сумку, сказав зібрати речі. Я так і зробила. Куди-небудь, аби не тут. Так я й переїхала жити до домівки Антоніни та Тараса. Вони підтримували мене у всьому. Я навіть змогла значно покращити успіхи в школі. В мене був стимул. Так хотілось показати, що я можу.

Син моїх нових батьків теж підтримував мене Брав з собою до своєї компанії, часто водив в кінотеатр. Я й не помітила, як закохалась в нього. Дивно трішки, не розумію, чи то є правильно. Але ж ми не пов’язані родиною. Я, рахуй, взагалі чужа людина.

Якимось чином, поки я закінчила школу, ми почали зустрічатись. Жили разом в його кімнаті. Нас вже вважали повноцінною парою. Невдовзі ми дізнались, що я вагітна, та вирішили розписатись. Треба було повідомити батьків. Яким було все одно де я, стільки років. Проте все ж…

Коли я прийшла до них додому, мати не слухала мене, тільки напала, якщо я вже маю свою родину, значить повинна взяти на забезпечення старих батьків. Це обов’язок всіх дітей. А я не розумію, вибачте, з якого дива?! Я бомжувала все дитинство, аж поки мене не забрали добрі люди до себе, а тепер маю їх забезпечувати?! Дідька вам!

Чоловік забрав мене з того дому в сльозах. Я ще декілька раз чула про рідних батьків краєм вуха. Але спілкуватись не бажала. В мене є справжня родина. Я не жалкую, що так рано сама стану мамою. Навпаки, безмежно вдячна долі, що дала мені шанс жити нормальним життям!

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

три × четыре =

Чоловік забрав мене з того дому в сльозах. Я ще декілька раз чула про рідних батьків краєм вуха. Але спілкуватись не бажала.