Через кілька хвилин до мене уже телефонував дядько, щоб розповісти, який я невдячний небіж. Тоді я запитав його, а за що мушу бути йому вдячним. У відповідь так нічого й не почув. Мар’яна з’їхала, а я зробив висновки, що такій рідні, як у мене, краще не допомагати

У моєї мами велика родина. Дідусь з бабусею мали чотирьох дітей, мати була наймолодшою. Досить рано вона вийшла заміж й переїхала жити у будинок до батька. Згодом на світ з’явився я. Ми добре жили, батько багато часу проводив зі мною, виховував, навчав. Кожного вечора ми збиралися родиною за столом та багато розмовляли, грали у настільні ігри або читали книги. Мені подобався той безтурботний та гарний час.

На жаль, тата скоротили з роботи й він був вимушений їхати на заробітки. Ми з мамою залишилися вдвох. Я сумував за батьком страшенно, чекав на його приїзд й кожного дня сподівався, що от зараз він зайде на подвір’я й покличе мене.

Одного дня до мами зателефонували з татової роботи. Вона одразу відчула щось неладне. Бригадир повідомив, що тато з агинув в результаті нещасного випадку. Ми пережили найстрашніше. Після того, як його не стало, мама вимушена була давати раду всьому сама. Її брати й сестра нічим не допомагали, навіть коли вона зверталася по допомогу, а бувало це вкрай рідко. Після чергової відмови, ненька сказала, що більше принижуватися не буде й з усім впорається сама.

Я бачив, що їй важко, хотів чимось допомогти, але що я міг зробити у свої 11 років. Вирішив, що найкращою допомогою для матері буде моє гарне навчання. Тож школу я закінчив з золотою медаллю й вступив на бюджетну форму у столичний університет. Шанси у мене були невеликі, я й не вірив, що зможу вступити. Та мама підтримувала мене й казала вірити в себе та свої сили.

Після літа я переїхав у столицю. Поселився в гуртожитку й розпочав студентське життя. Гарно навчався, отримував підвищену стипендію. Щоб допомогти хоч чимось мамі, влаштувався на підробіток до ресторану. Працював офіціантом, тоді й познайомився з Аліною. Дівчина була старшою від мене на декілька років, працювала у тому ж закладі головним адміністратором. Ми почали зустрічатися й після мого випускного, розписалися.

Аліна мала власну однокімнатну квартиру. Оскільки ми планували в майбутньому дітей, то вирішили продати квартиру й взяти двокімнатну. Перший внесок зробили з тих грошей, що отримали від продажу, а решту виплачували кожного місяця. Щоб швидше розплатитися з боргами, я працював на двох роботах й заощаджував на чому міг.

Саме в цей період, моя рідня згадала про моє існування. Зателефонував мамин старший брат, дядь Степан, й попросив, щоб я дозволив своїй двоюрідній сестрі пожити у нас, поки вона не влаштується на роботу. Людина я досить добра й співчутлива, мама таким виховала, тому погодився.

Мар’яна приїхала через день. Ми з Аліною провели їй екскурсію по місту. Дружина навіть допомогла влаштуватися до себе на роботу. Ось уже місяц, як сестра користується нашою гостинністю й не поспішає з’їжджати. Я розумію, що жити в безплатній квартирі – це ідеальний варіант, але ми з Аліною подружня пара й хочемо усамітнення. Тому сказав Мар’яні, що настав час їй шукати окреме житло. Погостювала й вистачить.

Через кілька хвилин до мене уже телефонував дядько, щоб розповісти, який я невдячний небіж. Тоді я запитав його, а за що мушу бути йому вдячним. У відповідь так нічого й не почув. Мар’яна з’їхала, а я зробив висновки, що такій рідні, як у мене, краще не допомагати.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

11 − десять =

Через кілька хвилин до мене уже телефонував дядько, щоб розповісти, який я невдячний небіж. Тоді я запитав його, а за що мушу бути йому вдячним. У відповідь так нічого й не почув. Мар’яна з’їхала, а я зробив висновки, що такій рідні, як у мене, краще не допомагати