Вероніка сьогодні додому не поспішала. Дві години минуло, як закінчився її робочий день. Зазвичай жінка мчала до магазину, щоб купити продукти на вечерю, а потім додому аби встигнути приготувати щось смачненьке перш ніж Микола повернеться. Та вчора між подружжям відбулася серйозна розмова й вони вирішили розлучитися. Вперше з дня їхнього весілля вона спала сама, а вранці, коли прокинулася, Миколи вже не було.
Цілий день Вероніка відчувала себе розбитою. Можливо вона зробила помилку, коли так просто погодилася розірвати їхній шлюб. Щоб там не було, а чоловіка вона кохала й була з ним щасливою. Якби ж тільки могла подарувати йому дитя. Сім років вони намагалися, проте так нічого й не вийшло. Лікарі сказали, що не це все несумісність.
Жінка так поринула у свої думки, що не одразу почула якийсь плач. Коли нарешті прийшла в себе, плач посилився. Роздивилася навколо, шукаючи матусю чи сім’ю з дитиною, але в парку було порожньо. От тільки плач немовляти не стихав. Пішла на звук й знайшла на лаві покинуте дитя, загорнуте в тоненький плед.
Вероніка одразу взяла дитя на руки та побігла у місцевий відділок поліції. Черговий записав її покази та взяв контактний номер телефону. Знайдену дівчинку відправили до лікарні. Вероніка цілу ніч не могла заснути. Постійно думала про бідолашну дитину, яке майбутнє її чекає.
Вранці зателефонувала на роботу й відпросилася. Поїхала до лікарні, знайшла маленьку дівчинку й поцікавилася в лікаря, що з нею. Жінку запевнили, що немовля цілком здорове. Через кілька днів її доведеться віддати в органи опіки та піклування. Часу на роздуми було небагато. Вероніка зателефонувала до Миколи та попросила про зустріч в обідню перерву. Чоловік не відмовив. Дружина розповіла про свою пригоду й попросила не розлучатися, поки вони не оформлять документи на усиновлення маленької. Микола довго вагався, але не зміг відмовити дружині.
Через два тижні маленька Надійка уже була біля матері та мала власний дім. Хоч шлюб Вероніки вона врятувати не змогла, проте дозволила відчути себе по-справжньому потрібною новоспечену матусю. Жінка вчиться доглядати за малечею, ні на мить не відходить від своєї маленької радості. Вероніка вірить, що все в житті невипадково. Мабуть, їй потрібно було пожертвувати своїм жіночим щастям, щоб нарешті відчути материнське.
