Через декілька хвилин увійшов син, приніс мені їжу й пояснив, що у них немає вільного місця за столом. Я ж не попередив, що приїду, то вони на мене й не розраховували. Доведеться мені на кухні посидіти, щоб не виникало неприємної ситуації

Моєї дружини не стало три роки тому, а я досі не можу звикнутися з думкою, що залишився самотній. Жив я у селі, мав невеличку хатинку. Колись ми з Поліною мешкали у місті, у нас була простора трикімнатна квартира, автомобіль. Разом виховували синочка Антона. Коли хлопець виріс, вступив у місцевий університет. Чотири роки промайнули швидко, парубок виріс, влаштувався на роботу. А там і наречену в дім привів.

Після весілля діти жили біля нас. Хоч ми їх і не ображали, до молодої сім’ї не мішалися, але було зрозуміло, що вони хочуть залишитися на самоті. Ми з Поліною порадилися й вирішили переїхати жити в село, а синові віддати квартиру. Так і зробили.

Антон до нас приїздив не часто, постійно був зайнятий. Чоловік багато працював, зрозуміло, він дбав про добробут уже своєї нової сім’ї. Інколи телефонував, розповідав, що планує грандіозний ремонт. У квартирі ж все старе, а їм комфорту хочеться, сучасного стилю. Ми б допомогли, але грошей не мали. Останні заощадження витратили на купівлю цього дому.

Жити в селі нам з дружиною подобалося. Не встигли ми оглянутися, як позаду 12 років залишилося. Ми встигли за цей час стати дідусем та бабусею. Антон гарно влаштувався у житті, хвалився нам своїми успіхами. Та часу на стареньких так і не знайшов. А потім моя дорога Поліна занедужала. Потрапила в лікарню, а звідти додому уже не повернулася.

Ось так я тепер доживаю свої дні у цьому домі. Антон з дружиною та дітьми до мене не навідуються – зайняті. Та хіба мені багато часу потрібно, дві годинки у компанії рідних і то веселіше.

Наближався день народження  моєї невістки, ювілей 40 років. Я розмовляв з Антоном, запитував, що його дружині потрібно та чи святкуватимуть вони. Син сказав, що не планують, бо гроші витрачати не хочеться. Відкладають на подорож. От і добре, подумав про себе, посидимо у тісному сімейному колі.

До свята я заздалегідь підготувався. Випрасував свій старенький костюм, запакував подарунок, домовився із сусідом, щоб той підвіз мене в місто. До своєї старої квартири дістався аж під вечір. У вікнах горіло світло, чувся гамір та веселий сміх. Я подумав, що хтось із їхніх друзів теж вирішив влаштувати сюрприз. Подзвонив у дзвінок, двері відчинила невістка. Я привітав її з днем народження, вручив подарунок. Вона, схоже, дещо розгубилася, а потім запросила увійти.

Я попрямував до вітальні та дочка мене зупинила й провела на кухню. Попросила посидіти тут. Через декілька хвилин увійшов син, приніс мені їжу й пояснив, що у них немає вільного місця за столом. Я ж не попередив, що приїду, то вони на мене й не розраховували. Доведеться мені на кухні посидіти, щоб не виникало неприємної ситуації.

Я не можу вам передати, як сильно тоді засмутився. У моїх очах стояли сльози. Востаннє ми збиралися сім’єю, коли не стало Поліни. Я не такий частий гість у домі сина, а мені не знайшлося місця за столом. До тієї їжі, яку мені залишили я навіть не доторкнувся. Зателефонував сусідові, запитав, чи недалеко той від’їхав й попросив забрати мене, нагостювався уже.

Потім тихо вийшов до коридору, взувся, побачив, що мій подарунок покинули біля дверей й засмутився ще більше. Вона навіть не відкрила його. Вирішив, що прощатися з господарями не буду, вони зайняті прийманням гостей, а я хто такий. Мовчки вийшов на вулицю й з того дня більше ніколи не повертався у цю квартиру.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

5 − четыре =

Через декілька хвилин увійшов син, приніс мені їжу й пояснив, що у них немає вільного місця за столом. Я ж не попередив, що приїду, то вони на мене й не розраховували. Доведеться мені на кухні посидіти, щоб не виникало неприємної ситуації