Жизнь – Страница 144 – Бархатный вечер

Коли донька побачила мамині сльози, впала перед нею на коліна та благала заспокоїтися. Матусю, благаю, не плачте.

У Галини Степанівни була велика родина. Свого часу вони з чоловіком зуміли побудувати просторий будинок

Коли б мені хто сказав, що я доживу до того дня, що доведеться обирати між колишнім та теперішнім чоловіком, не повірила б

Коли б мені хто сказав, що я доживу до того дня, що доведеться обирати між колишнім та теперішнім чоловіком

«Ти з глyздy з’їхала! Яка робота, я ж хворий. Тобі просто байдуже, ти зовсім мене не бережеш!»

Знаєте у народі кажуть немає нічого гіршого за голодного собаку та хворого чоловіка. Ольга переконалася

Коли я прийшла до його кімнати він дещо насторожився й удав, що ми незнайомі. Мені не хотілося грати у ці ігри, тому одразу сказала, чому прийшла: -Я вагітна від тебе. -Мало від кого ти можеш бути вагітною – саркастично відказав він

Я вже давно була таємно закохана у свого одногрупника Сергія. Хлопець був дуже вродливим, веселим та

Матусю, не хвилюйся! Та не збираюся я виходити заміж за цього ж _eбpака. Ну куди? Ні квартири, ні роботи нормальної. Та мені соромно з ним на люди вийти. Поживу, поки не знайдеться варіант покраще

З Міланою ми зустрічаємося уже шість років. Дівчина вона у мене хороша, розумна, але надто зациклена

Марія Пилипівна так розсердилася, що вирішила провчити цих нахаб. Пішла на кухню, дістала з холодильника ячмінний суп, який тільки вчора варила. Розігріла, насипала у тарілки й покликала гостей

Якби в Марії Пилипівни запитала у яких визначних місцях вона побувала за своє життя, то нічого, окрім

Люда готова була крізь землю провалитися. Схоже вона боялася заводити нові стосунки саме через Віру, яка була категорично проти маминого жіночого щастя

З Людмилою ми дружили ще з дитинства. Багато чого пережили на своєму віку, але своєї дружби не втратили.

Дружинонька зайнята пошуками їжі у холодильнику. Вона скоро не вміщатиметься на наше ліжко про яку роботу ти говориш!? – Відказав мій чоловік

З Кирилом ми ось уже 12 років як одружені. На життя не скаржимося, адже маємо власний дім, автомобіль

Хіба якийсь шматок скла вартий того, щоб кp _ичати на дитину? – дорікнула бабуся мамі. –Дитинко, не хвилюйся, ти не зробила нічого поганого. Ходімо, допоможеш старенькій налити чаю

Маленькою я була ще та шибениця. Не могла всидіти на місці і як будь-яка здорова дитина хотіла знати

Кожні декілька хвилин вона поглядала на хвіртку, сподіваючись, що зараз хтось зайде на її подвір’я

Людмила Петрівна стала моєю сусідкою рік тому. Її донька придбала старенький будиночок з невеликим подвір’ям