Одвічне питання на яке немає однозначної відповіді: «Чи існує дружба між чоловіком та жінкою?» Переконавшись на власному досвіді, з упевненістю можу сказати, що ні. Якби вам не доказували протилежне – це маячня. Там, де є двоє дорослих людей, які можуть мати між собою близькі стосунки, цього апріорі бути не може.
З Веронікою ми були одруженими чотири роки. Весілля зіграли ще коли були студентами, тож з дітьми не поспішали. Взагалі то я був би не проти дитячого сміху у домі, але дружина сказала, що ми повинні бути готовими до цього. Особисто вона ще не наважилася.
Працювала моя Вероніка в юридичній фірмі. Часто мала зустрічі з клієнтами або доводилося виходити на роботу в неробочий час. Я був до цього звиклий, тому не нервував та не накручував себе. Коханій цілком і повністю довіряв.
Якось вона повернулася додому й радісно повідомила, що у нас будуть гості. До неї звернувся по допомогу колишній друг дитинства Вадим. Щоб згадати минулі роки, вона запросила його з дружиною до нас на вечерю. Звісно, я не заперечував. Самому було цікаво побачити цього друга та почути цікаві історії з їхнього минулого.
Ввечері до нас прибули гості. Ми познайомилися, сіли до столу. Загалом гарно та весело провели час. Вадим мені сподобався, ми навіть обмінялися номерами й домовилися разом поїхати на рибалку. Після тієї зустрічі Вероніка ще кілька разів контактувала з колишнім другом: «Суто по справі» – саме так вона мені сказала, коли вчергове ввечері збиралася до Вадима.
Я не розумів, чому їхні зустрічі не можуть відбуватися в офісі й робочий день. Запитав про це у дружини, на що вона пояснила: «Вадим працює, а звільняється лише ввечері. Якщо ти проти, я не піду, але тоді страчу клієнта й можу забутися про омріяне підвищення». Як я міг заважати дружині працювати. До того ж вона вже давно марить новою посадою.
Спілкування цих друзів дитинства затягнулося аж на місяць. Я страшенно скучив за власною дружиною. Не пам’ятаю, коли востаннє ми разом проводили час. Вирішив зробити сюрприз й поїхав за нею у кінці робочого дня. З будівлі саме виходив начальник Вероніки. Ми були знайомі, привіталися і я запитав про дружину.
Яким же було здивуванням почути, що вона вже декілька днів не виходить на роботу, бо взяла лікарняний. Тоді я запитав стосовно клієнта їхньої фірми, якого вела моя дружина, Вадима. Начальник сказав, що такий чоловік до них не звертався і я щось плутаю.
Понад місяць дружина наставляла мені роги з колишнім коханням, а я особисто дав на це дозвіл. Ввечері Вероніка повернулася щаслива та окрилена. Казала, що справи на роботі просто супер й вона впевнена, що отримає підвищення в кінці місяця.
-То ти вже одужала?
-Не зрозуміла, ти про що?
-Я про лікарняний, який ти взяла на роботі, щоб мати час розважатися зі своїм «другом».
-То ти все знаєш, то й добре. Немає сенсу більше приховувати. Так, ми з Вадимом кохали один одного. Думали, що почуття залишилися в минулому, але коли знову ненароком зустрілися, то вони вибухнули з новою силою.
-А дружина Вадима вам не заважала?
-Вони розлучилися два тижні тому.
-Й не соромно тобі було мене обманювати стільки часу? Невже я заслуговую на брехню?
-Не драматизуй! Я забираю свої речі й переїжджаю до Вадима.
-Щасливої дороги! Сподіваюся, що через місяць ви розбіжитеся, як у морі кораблі.
Розлучили наш швидко, добре, що спільних дітей не було. Ділити теж нічого. Чотири роки життя пішло коту під хвіст. Тепер я розумію, чому Вероніка не була готова до материнства. Вона не хотіла народжувати від мене. Постає питання, для чого було виходити заміж, кохаючи іншого?
