Бідолашна дружина, як же ти м _yчишcя зі мною, ночей не досипаєш, хліба нe дoїдаєш та ще й свекруху-м _oнcтpа терпиш. Сьогодні я звільню тебе від кайданок. Збирай речі й щоб до вечора тебе тут не було!

Чим більше є, тим більше хочеться – саме такою фразою я могла схарактеризувати свою добру подругу Любу. Ми дружимо відколи моя сім’я переїхала у цей будинок. Люба ще в перший вечір прибігла до нас знайомитися. До речі, новосілля організувала саме вона. Людина – свято з такою ніколи не буде сумно, подумала я, споглядаючи, як завзято сусідка все організовувала за лічені години.

З того вечора ми стали нерозлучні. Частенько збиралися одна в одної за чашечкою кави, щоб поговорити про своє, жіноче. Чоловік Люби був її цілковитою протилежністю. Тихий, спокійний та поміркований, він був тінню на фоні своєї запальної дружини. Схоже, Артура це цілковито влаштовувало. Загалом вони були красивою парою.

Люба розповідала, що Артур багато працює. Він часто затримується у своїй фірмі допізна, бо хоче вислужитися перед начальством. Мріє отримати підвищення. Я не розуміла, що в цьому поганого, а от подруга все детально пояснювала. Поки чоловік витрачає найкращі роки їхнього життя на свою дурнувату роботу, вона відверто нудиться у чотирьох стінах.

Тоді я порадила подрузі зайняти себе якимось хобі. Можна тим часом пекти випічку, приготувати якусь смачну страву, почати малювати чи в’язати. Можливо їй сподобається вирощувати квіти.

-Ти як моя свекруха! Та теж постійно шукає мені роботу та вказує, що робити. Добре, що ми живемо окремо від неї, а то давно б, напевно, розлучилися.

-Любо, мені здається, ти перебільшуєш. Я знаю Світлану Іванівну, вона приємна жінка й про тебе ніколи нічого поганого не казала. Навпаки, постійно всім вихваляється, як її сину пощастило з такою дружиною.

-Йому то пощастило, а мені? Я вже давно думаю про розлучення. Виходила заміж з надією, що житиму, як принцеса. Мабуть, потрібно було уточнювати з якої саме казки має бути та принцеса. Артур здавався мені перспективним та амбітним. Сам говорив рік, другий й ми ні в чому собі не відмовлятимемо. Ось уже три роки чекаю, коли ті гроші повалять, а їх немає й немає. А я молода, хочу красиво одягатися, доглядати за собою, на відпочинок в іншу країну літати. Трепло він, та й більше нічого. Хай мені тільки відповідний зустрінеться, от тоді я свого не впущу.

Після цих слів подруги ми почули аплодисменти. Виявляється, Артур повернувся з роботи раніше й чув усю нашу розмову. Ситуація неприємна. Чоловік дивився на дружину пустими очима. Скільки болю та розчарування було в ньому тієї миті.

-Бідолашна дружина, як же ти мучишся зі мною, ночей не досипаєш, хліба не доїдаєш та ще й свекруху-монстра терпиш. Сьогодні я звільню тебе від кайданок. Збирай речі й щоб до вечора тебе тут не було!

Подружжя почало сваритися, а я непомітно вислизнула й побігла додому. Хоч Любу я і люблю, як подругу, але її апетити її ж і згубили. Мала ж все: чоловіка, квартиру, гроші, відпочинок, добру свекруху, а нічого з цього не цінувала. Інші б на її місці чоловіку догоджали й боялися лишній раз жалітися, щоб щастя не відігнати.

З вікна своєї квартири я споглядала, як Люба з валізою у руках сідає в машину таксі. Скоріше всього вона повернеться в село до батьків. Чи зустріне свого омріяного кавалера я не дізнаюся, бо після того випадку подруга перестала відповідати на мої дзвінки та повідомлення. Хто знає, можливо зараз Люба саме мене звинувачує у своєму розлученні. Жінка вона непередбачувана, від неї всякого можна чекати. Я ж нав’язуватися не буду.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

1 × пять =

Бідолашна дружина, як же ти м _yчишcя зі мною, ночей не досипаєш, хліба нe дoїдаєш та ще й свекруху-м _oнcтpа терпиш. Сьогодні я звільню тебе від кайданок. Збирай речі й щоб до вечора тебе тут не було!