Я був вихідцем із села й жодного разу цього не приховував. У мене було прекрасне дитинство, сповнене пригод та відкриттів. Я знав ціну грошам та вмів працювати. Як казала моя бабуня «Руки з того місця, що треба, вилізли». Коли став парубком часто допомагав татові з господарством. У той час мама ще працювала бібліотекарем в сільській бібліотеці.
Свого часу саме вона прищепила мені любов до книг та читання. Свою майбутню професію я пов’язав із цим. Після школи вирішив вступати на факультет журналістики. Особливо мене цікавило видавництво та поліграфія. Навчався я сумлінно та старанно. Розбирався в усіх тонкощах своєї справи й свого часу став прекрасним спеціалістом.
На роботі зустрівся з Аллою. Декілька місяців ми зустрічалися, потім вирішили узаконити відносини та з’їхатися. Дружина була письменницею, писала книги для дітей. Її історії мали неабияк успіх й видавалися великим накладом. З продажів ми отримали чималеньку суму й відкрили власне видавництво. Після народження донечки, Алла працювала ще натхненніше. Маленька Іринка надихала дружину на нові цікаві історії.
Коли в житті все складається якнайкраще, то рано чи пізно на тебе чекає якесь розчарування чи невдача. У моєму випадку це була велика втрата. Захворіла моя мати, батько сказав мені про це надто пізно. Лікарі розводили руками та пояснювали, що нічого неспроможні зробити. Я дивився, як мама просто тане на очах. Хвороба її виснажила та зрештою забрала у нас.
Батько важко переживав втрату. З мамою вони прожили прекрасне подружнє життя. Ніколи не сварилися, звикли все вирішувати та робити разом. Я не знав, як він обходитиметься без неї. Самотність породжує в головах людей дурні ідеї. До всього ж батьки тримали велике господарство з яким батько самотужки не впорається.
Я не міг покинути своє життя й повернутися у село. Наша справа та бізнес знаходилися в місті. Я неодноразово хотів забрати тата до себе, часто приїжджав, знову й знову розпочинав одну й ту ж саму історію, але він навідріз відмовлявся. Сказав, що його місце поруч матері. Він кожного дня навідувався на її могилу. Як же важко мені було бачити свого мужнього тата таким вразливим.
Роки брали своє, він постарішав та схуд. Ноги його підводили, все частіше мені телефонувала сусідка й розповідала, що батько не справляється самостійно. Я подумую над тим, щоб забрати його до себе хитрощами. Скажу, що потрібна допомога з Іринкою, що онучка хоче сидіти лише з дідусем. Може спрацює й батько погодиться на переїзд. Не розумію, чому старі люди такі вперті.
