Бачте, він мене соромиться, бо я чоловік із села, а його друзі усі місцеві. Як же б _oляче мені було тієї хвилини.

Батьки ладні все відати заради своєї дитини. Та що коли діти не цінують вас та приймають все за повинність?

Ми з дружиною все життя жили у селі. Тут навчалися, тут познайомилися, одружилися й стали батьками. Народився у нас синок Тимофій. Які ж ми були щасливі. Перша дитина, їй віддавали все тепло, турботу та любов. Я працював за двох, поки дружина перебувала в декреті. Не шкодував свого здоров’я аби тільки дитина мала все необхідне й дружина не хвилювалася про майбутнє.

Роки швидко збігли. Дружина повернулася на роботу, вона у мене медична сестра в поліклініці, Тимофій пішов до школи, а я продовжував важко працювати. Кожну копійку ми відкладали на майбутнє для сина. Коли назбирали досить пристойну суму грошей, Тимофієві вже виповнилося 16. Зовсім скоро хлопець покине батьківський дім та розпочне доросле життя.

Ми думали в що краще вкласти ці кошти. Я пропонував купити синові автомобіль, але жінка хвилювалася, що в його віці можна накоїти всяких дурниць. Не зможе вона спокійно спати, знаючи, що Тимофій ганяє вулицями на високій швидкості. На квартиру у місті нам не вистачало, бо ціни на житло добряче кусалися. Але ж Тимофій у нас один, хто знає, коли саме зустріне свою долю й захоче одружитися. А дружину потрібно привести у свій дім, не гоже молодятам жити біля старих.

Порадившись та обміркувавши всі «за» та «проти» вирішили придбати квартиру. Невелику однокімнатну, не в центрі, але таки власну. Перший внесок зробили з тих грошей, які назбирали, а решту мали виплатити поки Тимофій навчався. Синові про сюрприз не повідомляли. Вирішили, що подаруємо йому житло на випускний, можливо до того часу й розрахуємося з боргом.

Не довго ми тішилися. Дружина потрапила під скорочення, на моїй роботі теж змінилося начальство й зарплатню врізали. Нам потрібно було кожного місяця виплачувати суму по кредиту, а грошей катастрофічно не вистачало. Це ще пощастило, що жили ми в селі й мали власні продукти.

Вибору особливо не було, тому я зібрався й поїхав у місто до сина. Тимофій не надто зрадів моїй присутності у квартирі. Звісно, хлопець відчув свободу вперше у своєму житті, а тут наглядач з’явився. Я пояснив синові ситуацію, яка склалася у нас з мамою та він не особливо переймався. Та і чого йому було хвилюватися, він ні за що не думав й ніщо не оплачував. Навчання, комунальні послуги, кишенькові гроші – усе ми з його матір’ю.

Я не хотів влаштовувати скандал, але поведінка сина мені не подобалася. З дитинства ми старалися виховувати в ньому усі найкращі якості: відповідальність, стриманість, доброту. Тож я очікував хоч на якусь підтримку, марно сподівався. Кожного вечора Тимофій з друзями ходив відпочивати. Повертався син додому майже під ранок, на пари ходити не хотів й по дому мені нічим не допомагав.

Мені набридла така поведінка, чому ми маємо гнути спини, поки він розважається. Син повинен зрозуміти, що таке доросле життя. Коли Тимофій повернувся з чергової гулянки й хотів вмоститися спати, я не дозволив. Кинув у нього ранець й наказав збиратися на пари. Щоб переконатися, що він не здиміє, попередив, що особисто його проведу.

Ох і розізлився він на мене. Дивився з-під лоба, а потім заявив, що не хоче аби нас бачили разом. Бачте, він мене соромиться, бо я чоловік із села, а його друзі усі місцеві. Як же боляче мені було тієї хвилини. Все життя я гарцював заради добробуту сина, а натомість маю таку дяку. Щоб не наробити дурниць, пішов прогулятися. От тепер думаю, що квартиру Тимофій не отримає. Нехай сам заробить, можливо хоч тоді розумітиме нас з мамою й цінуватиме те, що ми для нього зробили.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Бачте, він мене соромиться, бо я чоловік із села, а його друзі усі місцеві. Як же б _oляче мені було тієї хвилини.