Бабо, не переживай! Татко тепер працює на новій роботі. Він може собі дозволити і не таке

Коли ми з Діаною будували плани на майбутнє, то уявляли щасливе безхмарне сімейне життя у великому будинку з басейном, терасою та клумбою. В наших фантазіях ми їздили на дорогому авто, а на вихідні літали за кордон відвідати нові країни. Усе це зараз здається просто сміховинним. З усіх планів здійснився лише один – ми розписалися й почали жити разом.

Замість великого просторого будинку орендували однокімнатну квартиру, автомобіль замінили маршруткою, а на вихідні єдиною розкішшю була поїздка до батьків у село.

Діана працювала на мінімальній зарплатні. Хоч я й отримував більше від дружини, але ті гроші не рятували нас від бідного існування. Все тільки погіршилося, коли дружина завагітніла. Дитина для нас була бажаною та я розумів, які фінансові труднощі на мене чекатимуть у майбутньому.

Коли народився Назарчик, довелося орендувати більшу квартиру. На маля ми витрачали багато грошей: підгузки, суміш, одяг, креми, догляд. Діана пішла у декретну відпустку, а моєї зарплатні ні на що не вистачало. Я шукав різний підробіток. Був вантажником, таксистом, ремонтником, різноробом. Вирішив шукати іншу роботу з кращою зарплатнею.

Коли Назарові виповнилося три Діана повідомила, що повертається на роботу. Я зітхнув з полегшенням, бо вважав, що тепер наше фінансове становище покращиться. Та насправді тепер доводилося знаходити гроші на нові витрати. Дитячий садок задоволення не з дешевих. Крім того, син серйозно захоплювався музикою й хотів відвідувати музикальну школу. Я не міг собі пробачити, що не можу забезпечити рідних гідним життям.

Одного разу до нас завітала моя мати. Вона жила в селі, тому не часто навідувалася. Вдома мала господарство й не могла все залишити без нагляду. Заїхала вона не надовго, хотіла провідати онука. Привезла нам багато гостинців: яйця, м’ясо, крупи, рибу. Ми сіли пити чай, Діана ще була на роботі. Мама бачила моє занепокоєння й запитала, що мене турбує.

Спершу я думав не розповідати, але хто, як не рідна людина зуміє підтримати. Розповів матері все, як є. Вона про щось задумалася, а потім заявила, що самостійно буде оплачувати музикальну школу сина. Мені було незручно приймати її допомогу, я відмовлявся, але мама настояла на своєму. «Поки я можу допомогти, дозволь це зробити. Можливо свого часу Назарчик стане відомим музикантом й тоді віддячить своїй старій»

Ввечері, коли дружина повернулася з роботи, я розповів їй про те, що сталося. Діана сказала, що це прекрасна можливість вилізти з нашої боргової ями й хоч трішки витрачати на себе. Той факт, що Діана підтримала цю ідею, мене заспокоїв. Кожного місяця моя мама скидала на картку суму необхідну для оплати музикальної школи. Назарчик був в захваті від занять, а викладач підтвердив, що у сина є талант та можливості.

Дійсно, з допомогою матері нам стало легше розібратися у фінансах. Вперше за довгий час я спокійно засинав, не думаючи, що буде завтра. Схоже у моєму житті настала біла смуга. Нарешті моє резюме помітила престижна компанія й запросила на співбесіду. Я хвилювався, наче дитина перед першим класом. Під час розмови старався поводити себе стримано й відповідати впевнено. Мені обіцяли зателефонувати, тому я одразу вирішив, що провалився.

Через два тижні після зустрічі, зі мною таки зв’язалися. Запропонували дуже хорошу посаду. Я коли почув про зарплатню мало не розплакався. Звісно я одразу ж погодився. Та спершу потрібно було звільнитися з попередньої роботи.

Відпрацювавши два тижні, написав заяву на звільнення й  перейшов на нове місце. Того вечора запросив дружину до ресторану, вона ще не знала про моє призначення. Ми провели прекрасний вечір разом й коли я повідомив про свою посаду, Діана розплакалася. Тепер я зможу дати своїй родині усе, на що вона заслуговувала.

Своїй матері про нову роботу я вирішив поки що не повідомляти. Потрібно спробувати себе на новому місці, вбутися, як-то кажуть. Ті кошти, що надсилала мама я й надалі витрачав на музикальну школу сина, свою ж зарплатню старався відкладати на покупку власної квартири.

Звісно, інколи моє сумління змушувало засумніватися у правильності поведінки. Мама пенсіонерка, виживає з того, що тримає господарство й займається його збутом. Не те щоб вона бідувала, але спокійно могла ці гроші витрачати на власні потреби. Та з іншої сторони вона ж допомагала Назарчикові, своєму єдиному онукові.

Правда розкрилася сама собою. На вихідних ми поїхали у село до матері. Вона святкувала ювілей 65 років. Святкували лише у сімейному колі. Ми вирішили придбати матері новий телевізор. Коли розпакували подарунок, стара запротестувала.

-Діти, ну для чого ви так витрачалися. Це ж коштує добру копійку! У вас же немає грошей.

Тоді Назарчик вирішив просвітити бабусю:

-Бабо, не переживай! Татко тепер працює на новій роботі. Він може собі дозволити й не таке.

Мені стало страшенно соромно перед мамою. Діана також стидливо опустила голову. Мама на нас образилася й припинила скидати гроші на картку. Я намагався з нею помиритися та попросити пробачення та поки що марно. Сподіваюся, що в майбутньому вона все ж таки дасть мені можливість перепросити.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

15 + 9 =

Бабо, не переживай! Татко тепер працює на новій роботі. Він може собі дозволити і не таке